Вихідний день, плюс День Народ ження чоловіка, плюс гості увечері. З ранку подружжя у клопотах: Інна стурбована частуваннями та прибиранням, Антон – пошуком своєї бритви.

— Інно, я поклав бритву у верхній ящик комода. Але зараз там її нема. Ти нікуди її не перекладала?

— У ящик? Яку бритву? Навіщо?

— Інна, занурена у свої думки про замовлення та покупки, наполовину слухала про що каже її чоловік. Потрібно куnити мандарини та хліб. Свіжий. Тому в магазині треба бути в певний час. Не пропустити… Грибний салат вона вже приготувала… Піци, три, вже замовила…

Суші та пироги доставку оформила… Крутитися біля плити Інна не мала бажання. На її думку – головне спілкування, а частування вторинні. До обіду треба бути у «Кондитері». Туди привезуть «Пташине молоко» та «Мікадо». Інна дуже любить обидва торти, і візьме оба.

— Інно, я не можу знайти бритву. Куди поклав, хоч убий, не згадаю.

— Це ти зараз про що?

— Інна виринула зі своїх думок про «Мікадо». Дивні люди ці чоловіки. Антон досі впевнений, що торт пече Інна. Він що, не зауважує, що дружина не місить тісто, не готує крему?

– Я про бритву, – уточнив Антон.

— А хіба вона не у ванні?

– Там інша. Я про нову. Але Інна вже не чула, вона врубала пилосос. Потім вона збігала за тортами. Потім взялася за сервірування столу. Потім знайшла бритву чоловіка. Як той і казав, бритва лежала у верхньому ящику комода. Просто Антон її не побачив. Чоловіки… Свято вдалось.

Гості пішли задоволені. Інну прибрала зі столу та мила посуд. Антон сидів на кухні, їв пташине молоко і пив чай. — Таку смакоту можеш спекти тільки ти, kохана. Жінки – це щось чарівне. Все у вас так спритно виходить. Інна розставляла тарілки та чашки у сушарці.

— Як я сьогодні втомився!

День Народ ження — це такий клопіт, — позіхаючи підбив підсумки вечора Антон. Інна не розуміла, чому той утомився, але не стала сперечатися. Хоча чоловік її сьогодні нічим не доnоміг, Інна не засмучувалася. Є багато іншого, що Антон робить для сім’ї, не вдаючись до доnомоги дружини.