Ганна швидко забігла в квартиру і одразу сказала: – Мамо, я знаю, хто мій батько, тітка Віра, мені зараз розповіла!

– Що розповіла? – Інна посміхнулася і зняла пінку з бульйону, що стояв на плиті. – Молодець, що прийшла, обідатимеш?

– Мамо, ти що, не розумієш, що про обід я і думати не хочу? Ти чому мене завжди обманювала, що тато нас покинув і поїхав із багатою іноземкою? А я завжди знала, що все не так, мене дядько Славко і на санках з Борисом катав і морозивом пригощав. І кличе мене ласкаво – руденьке сонечко, адже він теж рудий, як і я!

А тобі дядько Славко сумки на п’ятий поверх завжди допомагав носити, а коли у нас мийка на кухні забилася, ти ж його й покликала. Чому це, га? І Борим рудий, він напевно мій брат, а я завжди це знала. Борис добрий, йому дядько Славко дрібні гроші дає, а Борим мені купує шоколадки. Звичайно, шкода трохи, якби він не був моїм братом, я б за нього заміж пішла.

– Ганно! – мама поклала на тарілку шумівку.

– Ну що ти говориш, ну який же дядько Славко твій тато? Адже він на тітці Таїсі був одружений, на мамі Бориса.

– Ось, тітка Віра так і сказала, що Таїсія від цього і занедужала, напевно не пережила зради чоловіка, та й не стало її.

Інна так і сіла від цих слів на табурет: – Та що ж це таке? Тітка Віра ця зовсім вже не в собі, такі нісенітниці говорити, та ще дитині! Та як ти про матір свою таке подумала? І взагалі, якби таке було, я б хіба змогла ось так, у всіх на очах тут жити? Та я б поїхала куди очі дивляться від сорому.

– Ага, я це й знала! А ти не поїхала, бо дуже дядька Славка любила. Ну так, так? Ну, так? І потім тітка Віра це все не мені розповідала, а песику свожму Арчі. Бачиш, каже, Арчі, ось і Гануся йде, така ж руденька, як і тато її, Славко – наш сусід. Ну і все інше сказала.

І взагалі, я вже не дитина, мені дванадцять через місяць буде, я вже все розумію, – не витримала Ганна.

– Господи, Гануся, ну це все неправда, – від безсилля Інна засміялася. Ось люди, навигадують нісенітниць, закрутила дочці голову ця тітка Віра, а вона й рада повірити. Звичайно, дівчинка росте без батька, не хлопець, але їй теж тато потрібен. А Славко сусід – добрий батько, дружини два роки тому не стало, але не розкис. Сина один вирощує, Борису, мабуть, уже тринадцять, він на рік Ганни старший. А про батька Ганусі Георгія і згадувати не хочеться. Негідник він, поганий чоловік. Інна зітхнула і кинула в курячий бульйон локшину:

– Ганно, мий руки, скоро обідатимемо.

Ганна дмухала на гарячу локшину, морщились, бульйон був гарячий, але чекати не хотілося – курячий суп дуже смачний.

Інна дивилася на Ганну і згадувала.

З Георгієм вони у гостях познайомилися. Він був старший, доглядав гарно, квіти дарував. Говорив гарні слова, за місяць пропозицію зробив. Інна була на сьомому небі від щастя – як їй пощастило! Вирішили, що житимуть разом, Інна у гуртожитку жила, а у Георгія гарна квартира. Інна майже відразу завагітніла, переживала, що весільне плаття мале буде. Але одного разу Георгій прийшов дуже стурбований, сказав, що йому ненадовго треба виїхати. А виявилось – назавжди, він зустрів жінку з іншої країни і з нею поїхав назавжди. Квартиру свою продав через ріелтора, правда розпорядився купити Інні простішу квартиру, дякую йому хоч за це. От і живуть у ній досі Інна та Гануся.

За тиждень Інні хтось подзвонив із незнайомого номера. Кілька разів вона дзвінок проігнорувала, але незнайомець зателефонував знову і Інна відповіла.

– Привіт, а я тебе шукав! – Голос був незнайомий, і Інна вже хотіла відключитись, але почула. – Це я повернувся, Інно! До тебе і дочки повернувся, ти як, рада? Не зміг я там жити, інша країна, люди байдужі. Та й моя так звана дружина обманула мене про свій вік, ні дітей, ні радощів, втомився я там жити.

– Георгію, це ти? – Інна не повірила своїм вухам. – У сенсі – ти повернувся? Ми на тебе не чекали, ми з тобою не одружені, дочка тебе знати не знає!

– Дізнається, Інночко! Я людина тепер забезпечена, розлучився, майно поділили, бізнес у мене там був. Тож заживемо, Інно, ми ж хотіли одружитися?

– Так скільки років минуло, Георгію, ти що, ти ж поїхав, лишив нас, хіба може у нас з тобою тепер щось бути? Знайди собі іншу, – Інні стало не по собі, та він був наполегливий.

– А я про тебе дізнавався, жінка ти ще молода, красива, як і раніше, самотня, скромна і правильна. Мені інша не потрібна, та й дочка рідна нарешті мені душу радуватиме. Думаєш, я тобі просто так купив цю квартирку? Це я собі запасний аеродром залишив, а як ти думала? Тож днями я заїду.

Інна з хвилюванням відкинулася на спинку дивана.

Коли він її покинув, вона спочатку думала, що це неправда, що він повернеться. Потім зрозуміла, що Георгій її ніколи не любив і йому начхати на неї і невзлюбила його. А потім вона про нього забула, викреслила з життя, хто міг би подумати, що він захоче повернутися, і навіщо?

– Мааа-ам, ми у нас із Борисом музику послухаємо, гаразд? – Ганна повернулася з вулиці, побачила вираз обличчя Інни. – Мамо, що сталося? Інна не витримала і сльози покотилися. – Та, дочко, на роботі не ладнається.

– Ну гаразд, мамо, ми тоді в Бориса музику послухаємо, ми недовго, – і вони пішли. А через півгодини – дзвінок у двері.

Інна навіть здригнулася, невже Георгій, від нього, схоже, все можна очікувати.

– Інно, це Славко, батько Бориса, я на хвилиночку, – почулося з-за дверей і Інна радісно відчинила.

– Ганна сказала, що у вас якісь проблеми, вони з Борисом у нас на комп’ютері в гру грають. Може, я можу чимось вам допомогти?

В очах Славка було стільки співчуття, що Інна сама не знає чому, раптом все йому розповіла.

– І знаєте, Славко, я тепер навіть переживаю, а як він сваритися почне, не знаю, що мені робити!

– Не переживайте, Інно, нехай він приходить, я з ним по-чоловічому поговорю. Тільки не переживайте, спокійно, – і Славко посміхнувся. У Інни одразу висохли сльози, поряд зі Славком їй було надійно та добре. Вона знала його багато років і довіряла цьому відкритому доброму хлопцю. І мабуть, він їй був навіть симпатичний.

План, який запропонував Славко, Інні сподобався…

Коли Георгій подзвонив у двері, йому відкрив Славко у майці та фартуху, тримаючи в руках сковорідку,

– Вам кого?

– Я до Інни, – здивовано дивлячись у глиб квартири, повідомив Георгій, – А ви хто?

– Я її чоловік, Інна з дітьми на кухні, – посміхаючись повідомив Георгій. Тут же з кухні вийшла Інна в халатику і руденькі, навіть чимось схожі між собою Ганна і Борис. Георгій спробував щось сказати, але Славко вийшов із квартири, відтіснивши Георгія.

– Слухай ти, якщо ти ще раз зайдеш до моєї жінки чи підійдеш до моїх дітей, тобі жодні гроші не допоможуть, зрозумів? І про квартиру забудь, я про тебе все знаю, ти їм у п’ять разів більше винен, ніж ця квартирка в п’ятиповерхівці, зрозумів? Якщо побачу тебе ще раз – пеняй на себе!

Георгія пішов, а Інна, Славко та Гануся з Борисом потім довго сміялися!

– Розкажи ще раз, дядьку Славко, як ти йому сказав? Ти ж поліцейським прикинувся, так? – сміялася Ганна.

– Так, а ще я сказав, що якщо він ще хоч раз підійде до моєї жінки – йому не поздоровиться, – Славко, кажучи це, дивився просто в очі Інні.

Ганна легенько зачепила Бориса: – Ходімо, хай вони вдвох поговорять.

– Інно, ти мені давно дуже подобаєшся, я, звичайно, може не такий, не дуже багатий, але я подумав, – Славко ніяк не міг слова підібрати, махнув рукою, потім до Інни підійшов і раптом обійняв її і поцілував. І вона його не відштовхнула.

Весілля грали всім будинком. Інна була дуже красива, Славко очей з неї не зводив.

– Мамо, а тепер Борис буде моїм братом, так? – Прошепотіла Інні Гануся. – І ми з ним тепер точно не зможемо одружитися?

– Ганно, ну вмикай голову, – дядько Славко почув це і посміхнувся.

– А я завжди казала, що Славкр їй, як батько! – Раптом вилізла звідкись тітка Віра. – Еххх, хороша родина вийшла, дай Бог вам щастя, вже бід то вам вистачило! Іди, Арчі, з’їж зі мною ковбаски за молодят. Ось тепер вся родина разом – і душа на місці!

Через рік у Інни та Славка народилася руденька дівчинка Оленка.

– Ну що, руденькі сонечка мої, – кличе дітей Славко і щасливо посміхається, дивлячись на дітей та кохану дружину Інну.

КІНЕЦЬ.