Ми з дружиною одружені уже понад десять років. Нам неодноразово натякали про те, що пора б уже і дитину народити. Хоча такі зауваження долинали виключно від людей, позбавлених тактовності, частка правди у них була.

Річ у тім, що у нас з Уляною пізній шлюб. Ми одружилися у свідомому віці на піку моєї та Уляниної кар’єри. Дітей не планували найближчим часом, адже ми обоє люди відповідальні та розуміли як зміниться наше життя з появою дитини. А коли вирішили повернутися до цього питання, то стан нашого здоров’я уже не дозволяв зачати дитину. Тоді ми серйозно задумалися про усиновлення.

На той час ми мали собаку та уся любов діставалася їй. Якось я взяв Полкана на прогулянку. Стояв осінній день, ми відправилися до парку, який був від нас неподалік.

Неподалік від нас стояла молода мама з дитиною, яка розривалася від плачу.

Я не стримався та підійшов, побачив чарівну темпераментну дівчинку та сказав їй комплімент:

– Яка красуня та ще й голосиста!

– І не кажіть, – відповіла молода мама, подовжуючи дивитися в телефон.

Мене дуже здивувала така реакція, я ще раз поглянув на маму дитини: на вигляд років дев’ятнадцять, худа, хамовита.

– Втомлює вас ця крихітка, я можу Вам чимось допомогти?

– Так, заберіть її з моїх очей, сил більше немає.

– Тобто як? На деякий час забрати, щоб Ви могли відпочити?

– Ні, назавжди, можете її вдочерити, вона здорова, чесно, так педіатр сказав.

Молоду маму звали Василина, вона розповіла, що приїхала в наше місто вчитися, згодом до неї почав залицятися місцевий мажорик, зробив їй дитину, а коли дізнався про дитину, то пропав. Василина дуже боялася робити аборт і, разом з тим, надіялася, що батько дитини одружиться з нею, коли побачить свою кровиночку. Після народження дівчинки, Василина прийшла до нього додому, та хлопець сказав, що вперше її бачить. У село повертатися було соромно.

– А тепер я не знаю, як мені жити далі, я сама ще не виросла, батьки не знаю, що зроблять, як дізнаються.

Я ще раз поглянув на дівчинку, з коляски на мене дивилося голубооке янголятко. Як би я хотів, щоб у мене була така донечка. Полкан теж не втримався та став на задні лапи, щоб поглянути на кого це я дивлюся.

Ми з собакою поглянули один на одного та пес ствердно гавкнув. Я подумав, що це знак. Ми з Василиною домовилися піти до нас додому, показати дитину Уляні та запитати що вона думає про всиновлення, а у разі ствердної відповіді дружини піти оформити усі необхідні документи.

Дружину ми застали на кухні, вона виглядала нас з Полканом через вікно. Коли ми зайшли у квартиру, Уляна лише здивовано поглянула на нас. Запанувала німа тиша. Першою озвалася Василина:

– Дівчинку звати Владислава, їй три місяці, вона вам сподобається.

Уляна підійшла до дівчинки, взяла на руки та з очей дружини покотилися сльози. Відразу ж в той день ми усе оформили та тепер у нас повна сім’я.

КІНЕЦЬ.