Ті наші знайомі та родичі, які не знають справжнього стану справ, захоплено слухають, як мій брат Ігор гордо розголошує про те, що після розлучення забрав собі дітей та виховує їх один. Хвалять його. Схвально поплескують по плечу. Але ті, хто в курсі подій, лише зневажливо кривляться від його вихваляння.

Справа в тому, що відразу після суду Ігор скинув дітей на наших батьків і забув про їхнє існування. Чи бачите, він перевантажений роботою. І на дітей йому не вистачає часу. В результаті його такого бзика мамі довелося звільнитися з роботи, а наш батько тепер працює за двох, щоб утримувати онуків.

Зарnлата у Тані, kолишньої братової дружини, мізерна. Відповідно й аліменти копійчані. Я іноді допомагаю батькам. Брат зрідка підкине rроші батькам. Чим він там зайнятий на роботі, якщо йому rрошей на своїх дітей не вистачає? Не розумію. І ще я не можу зрозуміти, як Таня наважилася розл учитися?

Я завжди вражалася її терпінню та скромності. Інша його б через тиждень прогнала геть. Як би він на неї не лаявся, скільки б не гуляв – вона терпляче все виносила. Я вже сумнівалася, що у Тані прокинеться почуття власної гідності. Але ні. Прокинулось. І вона подала на розл учення.

Але мабуть цей вчинок відібрав у неї багато душевних сил, бо вона на суді не змогла відстояти дітей. Мемлила щось непереконливе для судді. Ігор забороняє батькам пускати дітей зустрітися із матір’ю. Ті побоюються не послухатися його і не пускають Таню до квартири.

Але я час від часу забираю племінників до себе, і дзвоню колишній невістці, щоб прийшла, побачилася з дітьми. Адже і діти сумують за матір’ю, і вона за ними… Я не можу щось змінити в даній ситуації. Та й незрозуміло, хто правий, а хто ви нен. Але через ситуацію, що склалася, страждають діти, які ні в чому не ви нні.

КІНЕЦЬ.