Інга вийшла викинути сміття. Через два дні Новий рік, а у них з чоловіком всього 3000 гривень. І як на таку суму і свято зустріти, і подарунки онукам купити? Та що там подарунки.

Просто жити вже стало важко. І дочка з онуками нічим допомогти не можуть. «Господи, допоможи нам пережити ці важкі часи!», благала жінка…

Інга вже підходила до сміттєвих контейнерів, коли з під’їхала машина, з неї винесли крісло, залишили і поїхали. Викинувши сміття в контейнер, жінка стала розглядати крісло.

«А нічого так крісло. Нормальне. Оббивку змінити і буде як новеньке. Матеріал у мене є, швачкою пропрацювала все життя, миттю поміняю. І моєму Ігорю буде зручніше телевізор дивитися»…

Насилу дотягла крісло до квартири. — Ти навіщо це притягла? — здивувався чоловік. — Зараз оббивку змінимо, і буде як новеньке. Ти давай, знімай стару, а я піду машинку швейну підготую. — Та що за дурень це зашивав, — чула вона бурчання чоловіка. — Дилетант зашивав, але зате міцно.

Не відірвеш ніяк… Інга! — Що сталося?! Ти чого кричиш?! — прибігла перелякана жінка. — Дивись! — у руках чоловік тримав … п’ять пачок доларів. — Звідки?! — З крісла. Мабуть хтось сховав, а той, хто викинув, не знав про це. — Я Бога просила допомогти. Ось він і послав…

Гена, зять Інги з Ігорем, разом зі старшими синами, зустрічав їх біля під’їзду. Теща подзвонила, попросила зустріти і допомогти з подарунками. «І що там вони везуть? Що можна накупити на їх пенсію? Їм би самим на неї прожити…» — Хлопчики, беріть ці пакети. Обережніше не вроніть.

Гена, витягай телевізор, він на задньому сидінні… Всі раділи подарункам. Старші новеньким ноутбукам, молодші телефонами, дочка з зятем телевізору. А ще Інга дала доньці 30000 гривень. — На поточні витрати, — сказала мама. — Мам, звідки у вас такі гроші?!

— Були деякі заощадження… — Все життя ледве кінці з кінцями зводила і далі зможемо скромно прожити, а ці гроші все витратимо на онуків! — сказала Інга чоловікові. — Звичайно! — погодився Ігор.

КІНЕЦЬ.