– А чому знову до твоїх батьків? – не витримала я, коли чоловік став наполягати, що на Великдень ми їдемо в село до його батьків.

Ми одружені вже 7 років, живемо окремо, але чоловік встановив таку традицію, що всі великі свята ми маємо бути поруч з його батьками.

Мені з самого початку це не подобалося, бо мене теж є мама, яка живе в селі. Але я нічого не говорила, бо не хотіла псувати стосунки з чоловіком з самого початку.

Та й якщо чесно, я сподівалася, що з часом ми почнемо чергувати, до кого їхати – можна ж один раз до його батьків, інший – до моєї мами. Але ні, чоловік вперто протягом усього нашого спільного життя наполягав на тому, що для нього це святе – їхати до батьків на свята.

Ситуація у нас непроста, бо батьки Олександра з самого початку не знайшли спільної мови з моєю мамою, тому разом сходитися вони не люблять, один до одного в гості не їздять.

А все тому, що свекри – доволі заможні люди, свекор в свій час в Америці багато років був, квартира наша, в якій ми зараз живемо, була придбана за його гроші.

А мій чоловік, як люблячий син, завжди був біля своєї мами, він був для неї головною опорою і підтримкою. І навіть коли його батько по багатьох роках перебування за кордоном повернувся додому, нічого не змінилося – Олександр для своєї мами залишався головним чоловіком в родині.

Мене свекруха прийняла не вельми люб‘язно, але у нас з Олександром були справжні почуття, і навіть заради мами він би не відмовився від мене. Тому свекрусі нічого не залишалося, як просто змиритися.

Та я постійно чую непрямі кпини від неї в мою сторону. Та намагаюся не звертати на це увагу.

– Що ж ти, невісточко, приїхала з пустими руками? – запитала вона мене з докором минулого року, коли ми приїхали до них на Великдень. – Пора вже вчитися паски пекти.

Мені було прикро таке чути, я не напрошувалася до них в гості, чоловік наполіг. Паски і салати я не привозила, але ми купили гарні подарунки і свекрусі, і свекру. Мамі ми купили гарну хустку, вона давно таку хотіла, а свекру вишиванку.

– Не звертай уваги, – сказав чоловік, коли побачив, що я засмутилася. – На наступний рік щось приготуєш.

Це не єдиний випадок, таких багато, але я завжди стримувалася, бо хотіла, щоб в родині панував мир.

– Ілоно, ти паску вмієш пекти? Бо куплену моя мама не сприйме, – каже мені чоловік в понеділок. – В суботу поїдемо в село, і підем вже там в церкву, – каже.

І тут я не витримала, і кажу:

– Пропоную в цьому році їхати до моєї мами. Вона зараз зовсім одна, ти ж знаєш, що Віра з Чехії не приїде.

– Я все розумію, але ні. Мої батьки не зрозуміють.

Чоловік навіть не намагався вникнути в ситуацію. Він добре знав, що моя рідна сестра Віра поїхала в Польщу, і що моя мама буде одна, та це для нього був не достатньо переконливий аргумент.

– А знаєш що, ти якщо хочеш – їдь до своєї мами, а я поїду до своєї, – запропонувала я.

Чоловік явно не очікував від мене такої відповіді, бо відразу розізлився:

– Що ж це ми за сім‘я така, що будемо окремо на свята? – каже.

В мені кипіли емоції, тому я нічого йому не відповіла, пішла з дому, щоб пройтися і все обдумати. Сама не помітила, як минуло дві години.

– Де ти була? Я вже почав хвилюватися, – каже чоловік.

– Олександре, я не хочу сваритися на свята, але ж має бути якась справедливість. Якщо ми вже не можемо вирішити, до кого їхати, до давай тоді до нас батьків запросимо, я все приготую, – запропонувала я.

– Ні, моя мама так не захоче, – категорично відповів чоловік.

Якесь замкнене коло виходить, і так не добре, і так зле. Він хоче уважити своїх батьків, а я не хочу залишати одну свою маму. А що робити, я не знаю.

А яка ваша думка? Як тут правильно вчинити?

Джерело