Мені двадцять три роки і на даний момент я маю прекрасного синочка Михайлика. Крім того, скоро на світ з’явиться ще й донечка, яку я чекаю дуже і дуже сильно. Наша сім’я дружня та любляча. І я впевнено можу сказати, що я щаслива.

Щоправда, у всій цій ідилії є і ложка дьогтю. Річ у тім, що наша квартира зовсім маленька. На весілля цю однокімнатну квартиру нам подарували батьки мого чоловіка. І тоді мені здавалось, що це просто щось неймовірне. А тепер розумію, що нам тісно буде тут, коли народиться ще й друга дитина.

У сусідньому будинку живуть мої батьки. Вони все життя планували велику сім’ю, тому настарались на чотирикімнатну квартиру. І от тепер проживають у ній самі, адже мама довго не могла завагітніти, а я взагалі з’явилась якимось дивом, лікарі були шоковані, що вона змогла мене виносити. Тому зараз я єдина дочка, і внуки від мене теж одні. Вони щасливі, що я можу народжувати діток і тішити їх дитячим сміхом. От, власне, до того, аби завагітніти вдруге мене і підштовхнула мама.

Мій чоловік прекрасно розумів, що поки у нас немає можливості жити із двома дітками в такому малому помешканні, тому і не дуже хотів спішити з другою вагітністю. Але мама настільки нас переконувала, приводила аргументи, що між дітками буде велика різниця і вони гірше будуть ладити між собою, що він здався, як і я, власне.

Тепер мені здається, що не встигну я народити доньку, як вони почнуть мене переконувати народжувати знову. Я нічого не маю проти. Але наше помешкання дуже маленьке. І треба якось об’єктивно оцінювати становище, перш ніж іти на такі серйозні кроки. Діток народжувати – не з котиками бавитися. Вже зараз мені некомфортно у цій квартирі, а що буде далі і уявити боюсь.

Не раз ми пропонували батькам продати нашу і їхню квартиру, трішки докласти грошей та купити дві більших квартири. Але такий варіант вони не підтримали. Ми подумали, що, можливо, вони не хочуть продавати чужим людям квартиру, в якій прожили все життя, тому запропонували просто із нами помінятися. Але вони нам відмовили.

Такої поведінки я ніяк не розумію. Як внуків то їм подавай, а як вирішити проблему із житлом, то вони відразу ні до чого. Тим паче вони обоє вже люди похилого віку. Для чого їм така величезна квартира? Для чого платити стільки грошей за комунальні послуги?

Якось я не витримала і запитала у них прямо про це все. А відповідь матері мене просто вбила:

– Ну, ви ще ж такі молоді. Заробите на більшу квартиру і будете жити в більшій, просто постаратися треба.

КІНЕЦЬ.