Олю у школі навчалася на відмінно, багато читала, і до того ж скромно одягалася і була вкрай сором’язливою.

Мати виховувала її одна, строго, привчила дочку і готувати, і тримати квартиру в чистоті. Дівчина вступила в інститут, старанно навчалася, як і в школі, і на третьому курсі із подивом помітила увагу від однокурсника Ігоря.

Хлопець був помітним, високим, і це зовсім бентежило Олю. Вона ніколи ще ні з ким серйозно не гуляла, навіть на танці ходила тільки на свята, а тут…

Ігор, як і Оля, був однією дитиною в сім’ї, щоправда, на відміну від Олі – балуваним. Чому йому сподобалася Оля? Напевно, тому, що зачепила скромністю та миловидністю його серце. А ще Ігор був вражений, що дівчина уникає його і не відповідає взаємністю на залицяння. Тут уже зіграло його самолюбство. Ігор став залицятися наполегливіше, і, зрештою, Оля не встояла.

Вони зіграли студентське весілля на останньому курсі. І одразу почали жити окремо, винаймаючи квартиру. Матеріально їм доводилося важко, особливо у перший рік, коли треба було багато чого купити. Але поступово життя налагоджувалося.

Оля народила дівчинку, була хорошою господинею і, як і раніше, залишалася скромною.

Ігор спочатку мало заробляв, але потім отримав підвищення, і з грошима полегшало. Вони купили машину, почали їздити на відпочинок за кордон.
Але, чим швидше покращувалося їхнє матеріальне становище, тим дратівливішим ставав Ігор. Його характер нарциса дуже гнітив Олю, а бажання чоловіка виділиться і бути найкращим не знаходило в неї розуміння, хоча Оля ніколи йому не суперечила.

Поступово Ігор став віддалятися від дружини, вона здалася йому надто сірою й приземленою. Він став поглядати на всі боки, а охочі відразу ж знайшлися на його роботі.

Спочатку Оля вірила Ігорю про переробку та відрядження. Вона й думати не могла, що чоловік гуляє. Але коли він став відверто холодним до Олі, вона насторожилася і невдовзі зрозуміла, що в Ігоря вона не єдина.

– Послухай, Ігорю, нам треба поговорити про те, що відбувається? – почала якось Оля, і відразу побачивши недобрий погляд чоловіка, пошкодувала про своє питання.

– А що у нас відбувається? Нічого! Розумієш? Порожнеча – це і є – нічого! – раптом сказав він, наче не витримав.

– Як? – тільки й змогла вимовити приголомшена Оля і зі сльозами зникла у своїй кімнаті.

Вона чекала будь-чого, але тільки не такої відвертості. Вона повірила б зараз у будь-яку брехню, аби було все як і раніше: спокійно і тихо в їх сім’ї.

Але в Ігоря вже давно була коханка, яка вимагала його розлучення.

Він заплутався і сам не знав, що йому потрібно, але до Олі вже був байдужий. Мало того, вона дратувала його. Він звик, що вона навіть не на другому, а на третьому плані в сім’ї. І кориться йому беззаперечно, але коли Оля зажадала хоч якихось пояснень, це розізлили його.

Того ж вечора він пішов із сім’ї. Розлучилися вони також швидко, без сварок.

Оля довго не могла відійти.

– Мамо, невже все так буває? – запитувала вона, плачучи у матері.

– Як?

– А ось так: швидко, наче вітер все забрав, що було. А тепер – порожнеча.

– Ні, не порожнеча, – погладила мати Олю по голові. – Що ти. У тебе ж донечка он яка росте. А він нехай бігає за яскравими, гарними, модними. Ще покажуть йому інші жінки. Він тебе, розумну й спокійну, згадає… А ти знайдеш своє щастя…

– Ну, ні… – відповіла Оля. – Більше я заміж не піду… Наїлася. Не хочу знову ночами не спати, на нього чекаючи, і переживати від ревнощів. Одній же ж добре, мамо. Ніхто не зрадить, не буде сваритися. Нікому нічого не винна…

– Почекай, ще настане час, – усміхнулася мама.

Оля пішла з головою в роботу і найсолодшою віддушиною для неї стала донька Ірочка. Тепер про заміжжя вона справді навіть не мріяла і жила для себе й доньки. Немов птах крила розпустила, почала ходити з високо піднятою головою, жартувати зі співробітницями відділу і зробила модну стрижку.

– Ольго, ти так погарнішала… – сміялися її колеги.

– Невже, щоб стати красунею, треба було розлучитися з чоловіком? Га? І тобі не соромно? Бачив би тебе зараз твій колишній…

– Дякую, дівчата, ось тільки я з ним бачитися точно не хочу. Так дивно… У мене на нього навіть образи не лишилося. Тільки подяка за дочку, – відповіла Оля й посміхнулася.

Незабаром Олю підвищили. А через два місяці їхнім відділом став керувати новопризначений молодий фахівець Микола Андрійович.

– Ольго, лови момент. Новий шеф – неодружений! – шепотіли жінки, підморгуючи Ользі.

– Тихо ви, перестаньте. Навіть чути нічого не хочу, – пошепки відповіла Оля, ледве стримуючи посмішку.

Її слова були брехнею. Оля почувала себе вільною й внутрішньо розкутою як ніколи. Їй не треба було поспішати додому, щоб приготувати до приходу чоловіка чудову вечерю.

Вона могла гуляти з донькою після роботи у сквері чи на атракціонах, перекусивши в кафе.

У вихідні вони йшли в кіно, чи кафе, не забувши запросити бабусю.

Іринка батька бачила не часто. Ігор був зайнятий новою сім’єю, де нова вимоглива дружина тримала в строгості.

Попрацювавши з новим шефом, Оля дуже скоро помітила його ніжні погляди і зрозуміла, що подобається йому. Але вона ні поглядом, ні словом, ні жестом не відповідала йому взаємністю.

Незабаром Микола Андрійович став приносити на роботу квіти. У її кабінеті завжди стояли живі троянди.

Всі вже знали про закоханість шефа і шепотіли:

– Ну, ти змучила його, аж шкода дивитися на чоловіка. Хіба так можна? Що за сніжна королева?

– Та ні, ніяка я не королева, – відповіла Оля. – Просто це не входить до моїх найближчих планів…

– Ага, спочатку ти казала, що взагалі не хочеш більше заміж, а тепер у «найближчі плани»? – сварилися до неї жінки. – Ось тільки скільки чоловік може чекати? Дивись, відведуть інші лагідні і на все згодні, потім жалкуватимеш…

Оля зітхала. Микола Андрійович був, мабуть, її ровесником. Чудовий фахівець, нормальної, не примітної зовнішності.

Оля вирішила, що чимось він із нею у цьому схожий. І одного разу посміхнулася йому на новий букет квітів.

– Дякую вам велике, але не варто так витрачатися… Вони ж так швидко в’януть, а ви все купуєте і купуєте… – сказала вона Миколі.

– Ви така жінка… – відповів той. – Ви дуже гідна жінка…

Він почервонів і, поправивши окуляри, вийшов.

Оля похитала головою і прошепотіла:

– Ну і що мені з тобою робити? Господи… Службовий роман…

Микола, наче почувши її слова, повернувся і підійшов до Ольги.

– Розумієте, Ольго Сергіївно, адже я не просто так. Я ніколи не подумав би, що так ось… На роботі зустріну вас. Ви й самі все бачите… Я не можу не думати про вас. Я переживаю, що ви можете мені відмовити, тобто я дуже не хотів би почути відмову, тому й мовчу. Тобто ось і сказав… А ви подумайте. Не поспішайте! І вирішіть за нас двох…

Він дуже серйозно глянув на неї і вийшов.

Оля сіла і нечутно засміялася. Вона затулила обличчя руками і видихнула.

…Наближався Новий рік. Усі готувалися до корпоративу в ресторані. Микола Андрійович тепер щодня запрошував Олю в обідню перерву в кафе.

Вони сиділи за столиком і обговорювали подарунки для колег, говорили про погоду й невеликі канікули.

– У моєї Ірини теж перші новорічні канікули… Перший клас, – мрійливо сказала Оля.

– А давайте разом кудись сходимо! – запропонував Микола. – Треба зробити дочці приємне свято.

Він познайомився з Іриною, і вони втрьох були і в зоопарку, і в галереї, і на ковзанці, не кажучи про кафе, де Іринку пригощали солодощами.

Дівчинка була задоволена і вважала дядька Миколу своїм другом. Новий рік вони зустрічали також разом. Іринка раділа і сміялася. А Микола тільки в цей момент наважився поцілувати Олю і став перед нею навколішки.

– Що ти, Миколо?! – Оля запитливо дивилася на нього.

Вони вже були на «ти», і вона відчувала до нього симпатію.

А той дістав з кишені коробочку з обручкою і відкрив її перед Ольгою. На обручці блищав великий діамант.

– Стань моєю дружиною, Олечко… Прошу тебе. Я зроблю все, для нашого щастя і для нашої Іринки… – голос Миколи тремтів від хвилювання.

Оля взяла обручку і ахнула.

– Та ти мільйонер… Такий шикарний подарунок…

– То що скажеш? – повторив Микола.

– Так! Хіба тобі можна відмовити? – Оля поцілувала його і одягла обручку.

На роботі всі тільки й говорили про весілля. Але всупереч очікуваній пишній урочистості, було лише скромне застілля після ЗАГСу. Так вирішили Оля й Микола. Навіть їхня відпустка була всього тиждень, в то він двічі приходив на роботу.

Оля починала своє нове сімейне життя без особливого ентузіазму, але з повною повагою до чоловіка.

Звичайно, величезного кохання вона не відчувала. Але подумала, що варто знову спробувати створити сім’ю, поки вона молода і ще приваблива.

Велику роль у цьому зіграла і її мати, яка практично вмовила дочку знову вийти заміж.

…Минали місяці. Оля ніяк не могла звикнути до її нового щастя. Другий чоловік був досконалою протилежністю Ігоря. Микола настільки любив Олю, що не переставав піклуватися про неї як дитину, приділяючи багато уваги й Іринці.

– Ну як у вас? – запитувала Олю мати, а та зніяковіло відповідала:

– Мамо, я взагалі не розумію, що відбувається. Микола сам готує сніданки, приносить мені каву у ліжко. Але це все нісенітниця в порівнянні з тим, що він не дозволяє мені прати його одяг, а сам пере все.

Він чудово готує, пилососить усю квартиру і ходить по продукти у магазин.

– Ну ось! Бачиш, який дбайливий! – раділа мати.

– Він, як і я, не любить гостей, дуже скромний, але ми часто гуляємо, – захоплювалася Оля.

– Ой, тільки більше нікому про це не говори, доню. Не вихваляйся, – мама витирала сльозу. – Щастя любить тишу. А я молитися за вас буду… Завжди рада, коли до мене Іринку привозите. Хочете з’їздити на відпочинок? А я з нею побуду тут.

– Ні що ти. Він доньку також любить. І нам утрьох дуже добре. До того ж, Ірина вже називає його татом… – сказала Оля. – І нічого. Якщо тато, значить тато. Другий тато. Здається, що він кращий, аніж перший. За вчинками й турботою про дочку…

Оля анітрохи не перебільшувала. Вони жили зі Миколою у любові й ніжності довгі роки. Виросла Іринка. Підростав і їхній спільний синок Іван – копія Миколи.

– І як вони не втомлюються один від одного? – дивувалися колеги Олі й Миколи. – На роботі разом, удома разом, у відпустку їдуть разом…

– Це називається – кохання. А ви не заздріть! А шукайте таких же ж чоловіків, дівчата, – говорила бухгалтерка Ганна Петрівна, яка працювала в офісі довгі роки.

Кожен новий рік Оля й Микола згадували річницю їхнього кохання.

Саме тоді Микола зробив Олі пропозицію. І тепер щоразу вони цілувалися в цей день і незмінно Оля казала чоловікові:

– Як я тебе обожнюю, Микола, коханий… І як ти мене тоді роздивився?!

А Микола обіймав дружину і пригортав її до себе, як головний скарб свого життя…

КІНЕЦЬ.