Оксана й Ігор були одружені вже майже п’ять років, та, останнім часом, їхнє сімейне життя не ладналося.

Познайомились вони під час навчання. Старший на два роки Ігор одразу ж звернув увагу на симпатичну Оксану і почав до неї залицятися.

Оксані теж сподобався симпатичний юнак, і тому зовсім скоро між ними зав’язався роман.

А згодом Ігор зробив Оксані пропозицію, на яку дівчина відповіла згодою.

Одружилися вони, коли Ігор закінчив університет і влаштувався працювати.

Оксана тоді ще продовжувала навчання. Невеликої зарплати Ігоря не вистачило б і на проживання, і на орендовану квартиру, тому жити молодятам довелося з мамою Ігоря, Тамарою Дмитрівною.

Оксана робила все, щоб сподобатися свекрусі. Дівчиною вона була доброю, до того ж терплячою.

Звичайно, Оксані дуже хотілося жити окремо, своєю сім’єю, але вона розуміла, що поки що це неможливо і треба потерпіти.

Ось вона отримає диплом, влаштується на роботу і тоді в матеріальному плані буде легше, тоді й вони знімуть квартирку.

А поки що треба уживатися.

Не можна сказати, що Тамара Дмитрівна прийняла невістку з розкритими обіймами, але й якогось невдоволення теж не висловлювала.

Ставилася до Оксана стримано, навіть прохолодно, терпіла її у своєму домі заради сина, намагаючись не чіплятися через дрібниці.

Одного разу тільки сказала, що рано Ігор вирішив одружитися. Треба було спочатку на ноги стати, а потім уже сім’єю заводити.

З дітьми Ігор і Оксана вирішили не поспішати. Зачекати, доки Оксана закінчить навчання і влаштується на роботу. А куди поспішати, вони ще такі молоді, все встигнуть?

І ось нарешті Оксана отримала заповітний диплом і зайнялася пошуком роботи, мріючи про те, що зовсім скоро вони з Ігорем зможуть винайняти квартиру.

Але ніхто не поспішав брати на роботу дівчину без досвіду.

У результаті на роботу за фахом дівчина все-таки влаштувалася, але зарплата там була мала, і вони з чоловіком зрозуміли, що з огляду на їхні доходи зможуть дозволити собі зняти хіба кімнату в гуртожитку.

– Краще й далі жити з мамою,– зітхнув Ігор. – Мама своя, а уяви собі життя в гуртожитку, з зовсім чужими людьми доведеться ділити ділити кухню, і ванну з туалетом. Я, наприклад, не хочу таке…

– Так, не найкращий варіант, – погодилася з чоловіком Оксана.

– Я вас не жену, – сказала Тамара Дмитрівна, коли Ігор повідомив їй, що поки не вдасться зняти окреме житло. – Квартира велика, місця всім вистачає. Тим більше зараз, коли Оксана закінчила вчитися, вам можна вже про дітей подумати. Поки я ще сповнена сил, допоможу вам з дітьми, а далі невідомо, що буде, я ж не молодію.

– Та ми поки що не поспішаємо з дітьми, – відповів Ігор.

– Діло ваше, звісно, але й затягувати не треба. Сподіваюся, що у твоєї дружини по жіночому все гаразд і не виникне проблем. Спочатку ведуть незрозуміло яке життя, а потім процедури бігають роблять.

– Мамо, до Оксана це не стосується!

– Подивимося, – зітхнула Тамара Дмитрівна.

А згодом Оксана й сама заговорила з чоловіком про дітей.

– Учора двох однокласниць зустріла, обидві з дітьми. Глянула на їхніх малюків і так захотілося мамою стати. Ну а що? Ми з тобою вже стільки років разом, скільки можна відкладати?

– Та я не проти, – посміхнувся Ігор. – Теж уже замислююсь про дитину, уявляю себе у ролі молодого батька. Та й мама готова нам допомагати, дуже онуків хоче.

– Тим більше, тоді пора! – зраділа Оксана, яка переживала, що чоловік не підтримає її, сказавши, що рано їм ще думати про дітей…

…Минув рік, протягом якого Оксані так і не вдалося завагітніти. Оксані сказали, що вона здорова, і що поки що рано переживати. Не у всіх діти виходять одразу ж…

– Але, взагалі, добре б і вашому чоловікові пройти обстеження.

– Ви думаєте, що проблема може бути не в мені, а в чоловіка? – здивувалася Оксана, якій чомусь подібне не спадало на думку.

– У всякому разі, у вас, Оксана, точно немає проблем.

– Добре, я спробую, – невпевнено сказала Оксана, заздалегідь припускаючи, що Ігореві ця ідея дуже не сподобається.

Оксана була права. Ця ідея не сподобалася не лише Ігореві, а й його матері, яка, повернувшись із магазину, встигла почути розмову сина з невісткою.

– В мене все добре! – галасував Ігор. – Може, це ти погано обстежилася? Сходи до іншого фахівця.
– То ти думаєш, що це мій син винен? – спитала Тамара Дмитрівна, зайшовши до кімнати, де сварилися Ігор та Оксана.

– Я нічого не думаю! – мало не плачучи, відповіла Оксана. – Мені так сказали фахівці, що чоловікові теж треба огляд пройти.

– В Ігоря точно все добре! – впевнено заявила свекруха. – З чого це раптом? Не було в нашому роду такого. Так що нема чого його відправляти, сама обстежся краще.

– Ось, бачиш, і мама тобі про те саме каже! – сказав Ігор, коли Тамара Дмитрівна вийшла з кімнати. – Зрештою, рік – це ще не так довго, щоб дуже переживати. У мого двоюрідного брата з дружиною тільки через п’ять років вийшло з дітьми. І в нас все вийде, я певен. Але обстежитися я не піду, це марна трата часу.

Ігор обійняв схлипуючу Оксану, яка була дуже засмучена тим, що чоловік відмовляється.

Ще й Тамара Дмитрівна за нього. Зрозуміло, звісно, він її син, але щось аж надто вона категорична…

…А через кілька днів Оксана повернулася з роботи раніше.

Вона зайшла в коридор і прислухалася. Тамари Дмитрівни голосно говорила з подругою по телефону.

– Невісточка моя, схоже, пустоцвіт, Галинко, – почула Оксана. – Уявляєш, як не пощастило?! Єдиний син у мене, а внуків не дочекаюся… Що кажеш, Галинко? Думаєш, рано ще зневірятися? Подивимося, але вже рік намагаються стати батьками. Я, пригадую, коли заміж вийшла, у перший же ж місяць завагітніла, а тут цілий рік і нічого…

А ще Оксана заявила днями, що це Ігор винен у тому, що у них немає дітей. Уявляєш? Добре, що я почула їхню розмову і втрутилася. Як вона посміла тільки заявити подібне? Сама, напевно, гуляла колись, от і не може. А що? Сумніваюсь, що мій Ігор у неї перший чоловік, вона така гарненька дівка, напевно, рано гуляти почала… А тепер на мого сина хоче всю провину звалити… Ех, треба ж було Ігореві одружитися з такою… Пустоцвіт, одним словом…

…Оксана не вірила своїм вухам. Вона ледве стрималася, щоб не заскочити до свекрухи в кімнату і не висловити їй все, що вона думала в цей момент.

Як сміє Тамара Дмитрівна говорити про неї такі речі? Придумала ж…

Молода жінка взяла себе в руки і не стала нічого говорити свекрусі, знаючи, як та відреагує.

Скаже, що вона підслуховувала і, звісно, неправильно все зрозуміла.

Останнім часом їхні стосунки із мамою чоловіка дуже зіпсувалися. Якщо раніше Тамара Дмитрівна ставилася до неї нехай прохолодно, але все ж таки досить миролюбно, то тепер жінка не особливо приховувала свого невдоволення та роздратування, і почала все частіше чіплятися до невістки.

Оксана навіть завела розмову з чоловіком про те, що треба все-таки пошукати квартиру та переїхати, тим більше, що Ігор на роботі отримав підвищення і непогану прибавку до зарплати. Але чоловік заявив, що тепер він збиратиме на машину і тому жити вони, як і раніше, будуть з його мамою.

– Ми стільки років уже живемо разом, ви з мамою давно притерлися одна до одної. Навіщо нам кудись переїжджати? Нормальну квартиру все одно не потягнемо, а знімати якийсь гуртожиток я не хочу. Та й машина нам потрібна, набридло громадським транспортом до роботи добиратися. І за місто знову ж таки виїжджатимемо, на природу. Пам’ятаєш, ти розповідала, як у дитинстві любила з батьками гриби у лісі збирати?

– Так, любила, – погодилася Оксана.

Її батьки жили в невеликому селі.

– Ну от, буде в нас машина, їздитимемо в ліс. І до твоїх батьків можна буде в гості їздити, на своїй машині чого не проїхатися? Це тобі не в автобусі… Так що назбираю грошенят, а, може, і кредит візьму, і купимо машинку.

Ідея купити машину Оксані, звісно, подобалася, хоча вона без неї і обійшлася б, аби переїхати з квартири Тамари Дмитрівни.

Але в Ігоря так сяяли очі, коли він уявляв, що у них буде свій автомобіль, що Оксана не стала наполягати на своєму. Останнім часом вони і так стали частіше сваритися, і це дуже засмучувало…

…Минуло ще майже два роки, а вагітність у Оксани так і не наставала. Молода жінка, звичайно ж, пройшла обстеження в іншому місці, але й там їй сказали, що вона абсолютно здорова, а ось її чоловікові непогано було б теж перевіритись, можливо, що причина в ньому.

І знову вони посварилися, бо Ігор і чути не хотів ні про яке обстеження.

Чоловік виконав свою мрію, купив машину, взявши кредит, і тепер увесь вільний час він проводив у гаражі.

Стосунки Ігоря й Оксани все більше погіршувалися. Свекруха тепер уже зовсім перестала приховувати свого роздратування до невістки і злилася на неї за те, що та не може ощасливити її онуками.

Сину вона радила подумати про розлучення і підшукати собі іншу дружину.

Це все Тамара Дмитрівна казала йому, особливо не переймаючись, що Оксана може почути.

Навпаки, їй навіть хотілося, щоб невістка почула їхні розмови. Жінка потай сподівалася, що Оксана сама піде від її сина, раз Ігор не наважується розлучитися з нею.

І в якийсь момент Оксана й Ігор зрозуміли, що більше не хочуть бути разом.

Обоє втомилися від постійних сварок, претензій та непорозумінь…

Оксана орендувала кімнату в однієї літньої жінки і переїхала від чоловіка. А невдовзі вони подали на розлучення, вирішивши поставити крапку у своїх стосунках.

Ще не встигнувши розлучитися з Оксаною, Ігор привів у дім іншу жінку, з якою познайомився випадково.

У Люби якось на дорозі спустило колесо в машині, й Ігор допоміг їй його поміняти.

Між ними зʼявилась симпатія, і вони обмінялися телефонами, а невдовзі почали зустрічатися, швидко вирішивши жити разом.

Тамара Дмитрівна була щасливою. І її зовсім не бентежило те, що Люба була на п’ять років старшою за Ігоря і у неї була чотирирічна дитина від першого шлюбу.

Навпаки, ця обставина дуже надихнула жінку. Ще б пак, наявність дитини явно говорило про те, що Люба не пустоцвіт, як Оксана, а, значить, у них з Ігорем будуть і спільні діти.

Тому Любу та її сина Тамара Дмитрівна прийняла у свій дім з радістю. Вона була така щаслива, що Оксана зникла з життя її сина, що не могла приховати своєї радості.

Сказала маленькому Сергійку називати її бабусею і пообіцяла Любі, що ставитиметься до хлопчика, як до рідного онука.

– Тільки спільних діток швидше народіть, – попросила вона.

– Звісно, мамо, навіть не сумнівайтеся, я і трьох ще можу, і п’ятьох, якщо Ігор захоче, – запевнила Люба, чим дуже зворушила майбутню свекруху, якій дуже сподобалося, що Люба так одразу й легко назвала її мамою.

Бо ж попередня невістка зверталася до неї виключно на ім’я по-батькові.

Коли одного разу Ігор запитав Оксану, чому вона не називає свекруху мамою, як хотілося б Тамарі Дмитрівні, Оксана відповіла, що мама в неї одна і вона не може інакше.

Цю розмову Ігор передав своїй матері, і вона затамувала на Оксану образу.

– Ой, Любочко, як же ж ти мені подобаєшся, – Тамара Дмитрівна обійняла майбутню невістку. – Не те, що Оксана, колишня дружина Ігоря, пустоцвіт і вся собі на думці…

На відміну від Ігоря, який швидко знайшов їй заміну, Оксана довго відходила після розлучення.

Вона любила чоловіка і до останнього сподівалася, що вони зможуть зберегти сім’ю, але цього не сталося.

Оксана постаралася з головою піти в роботу, щоб якнайменше переживати і думати про Ігоря і своє невдале сімейне життя.

І поступово ставало легше, вона звикла до того, що її сімейне життя закінчилося і з Ігорем більше нічого її не пов’язує.

Літня жінка, у якої Оксана винаймала кімнату, виявилася дуже привітною та балакучою. Вони подружилися і часто вечорами проводили час за чашкою чаю та розмовами.

Варвара Петрівна співчувала Оксані, бачачи її переживання і як могла підтримувала молоду жінку.

Сама вона прожила довге і насичене різними подіями життя, десять років тому овдовіла і тепер почувала себе самотньою.

Єдиний син із сім’єю жив у іншому місті і рідко відвідував матір. Тому появі в її житті Оксани Варвара Петрівна була дуже рада.

– Ти мені тепер як донька, Оксанко. Навіть як онука, за віком я тобі в бабусі годжуся, – сказала вона одного разу. – Я така рада, що ти живеш у мене, і я тепер не така самотня. Дякую тобі, добра дівчинко.

– І вам дякую, Варваро Петрівно, – відповіла Оксана, погладивши стареньку по зморшкуватій руці. – Я теж рада, що потрапила саме до вас. Моїх бабусь давно немає, тому ви мені теж, як бабуся.

– Ех, шкода, що мій єдиний онук вже одружений, – зітхнула жінка. – А так би я вас познайомила.

– Ой, я поки що й думати не хочу про жодні нові стосунки! – відмахнулася Оксана. – Від старих ще не відійшла…

…Минув рік з моменту розлучення Оксани й Ігоря. Оксана, як і раніше, жила у Варвари Петрівни, на роботі її підвищили на посаді, і тепер у неї додалося обов’язків, але вона була тільки рада. Відбулися зміни і в особистому житті.

Одного разу в гості до Варвари Петрівни, яка колись викладала в інституті, прийшло кілька її колишніх студентів.

Вони згадали, що у жінки ювілей, вісімдесят років, і вирішили привітати улюблену викладачку. Принесли торт та ігристе, а ще подарунок.

Літня жінка була дуже зворушена, і попросила Оксану, яка саме повернулася з роботи, допомогти накрити на стіл.

Один із присутніх чоловіків, Андрій, звернув увагу на гарну молоду жінку і, йдучи, набравшись сміливості, запросив її на побачення…

А Оксана не відмовилася, Андрій їй теж сподобався. До того ж до цього часу вона вже повністю отямилась від любові до Ігоря, і її серце було відкрите.

Через три місяці Андрій зробив Оксані пропозицію, вони розписалися і Оксана переїхала до квартири чоловіка, пообіцявши Варварі Петрівні не забувати її та відвідувати.

Літня жінка була щиро рада за свою Оксанку, як вона її називала, тим більше, що вона знала Андрія як дуже порядну і надійну людину.

– З ним ти будеш як за кам’яною стіною, Оксанко, – сказала вона, змахуючи сльозу радості.

А через місяць після заміжжя, Оксана зрозуміла, що… Чекає малюка…

…Незабаром після розлучення з Оксаною, Ігор одружився з Любою, і вони почали посилено працювати над довгоочікуваним онуком для Тамари Дмитрівни.

Однак час минав, а Люба так і не могла завагітніти.

– Причина явно у вашому синові! – заявила вона свекрусі. – Я вагітнію легко.

І тоді Тамара Дмитрівна сама завела розмову з Ігорем, спробувавши переконати його обстежитися.

Трохи опираючись, чоловік таки звернувся до лікаря, і з’ясувалося, що дітей він мати не може.

– Що, зовсім ніяк? – запитав засмучений чоловік.

– Мені хотілося б вас трохи підбадьорити, але у вашому випадку, на жаль, справді, ніяк, – відповів лікар.

Тамара Дмитрівна була вражена цією новиною, вона до останнього сподівалася, що причина все-таки в Любі.

Люба її давно вже почала нервувати, бо виявилася жінкою сварливою і владною, й, отримавши штамп у паспорті, одразу ж відчула себе повноправною хазяйкою у квартирі Тамари Дмитрівни.

Поводилася вона по відношенню до свекрухи так, ніби та з її волі живе у її домі.

Не менше, аніж Люба, Тамару Дмитрівну дратував і маленький Сергійко, який виявився дуже примхливим і балуваним хлопчиком.

Він спокійно без дозволу заходив у кімнату до баби Тамари, як називав її, і порпався в її речах, торкаючись колекції порцелянових собачок, якою Тамара Дмитрівна дуже дорожила.

А коли одного разу хлопчик розбив одну з фігурок, і Тамара аж заплакала, то Люба влаштувала сварку, заявивши, що дитина лише хотіла погратися і нічого плакати через якусь дешеву дрібничку.

Фігурка була дорога Тамарі Дмитрівні, як пам’ять про близьку людину, але Любі до цього не було ніякого діла.

Тепер Тамара Дмитрівна все частіше згадувала той час, коли її син жив з Оксаною, доброю й тактовною жінкою, яка з повагою ставилася до квартири, в якій жила й не намагалася встановлювати там свої порядки…

– То це ти пустоцвіт, а не твоя колишня дружина, – зареготала Люба, коли Ігор повернувся. – Ну й добре, нам і одного Сергійка вистачить. Правда ж, мамо?

Тамара Дмитрівна нічого не відповіла невістці, найбільше їй хотілося, щоб Люба перестала називати її мамою, а ще краще забрала б свого сина і забралася з її квартири і з їх з Ігорем життя…

Але у Люби були зовсім інші плани, з якими Тамарі Дмитрівні довелося змиритися…

…Оксана гуляла з дворічним сином, коли раптом побачила знайому жіночу постать. Придивившись, вона впізнала в цій жінці свою колишню свекруху.

Та йшла з важкими пакетами, трохи згорбившись і дивлячись собі під ноги.

– Здрастуйте, Тамара Дмитрівно, – привіталася Оксана, коли вони порівнялися
– Оксана? – здивувалася жінка, піднявши очі на Оксана і тут же перевівши погляд на дитину. – Привіт. Це твій син?!

– Так, це мій Микола.

– Гарний хлопчик, – підібгавши губи, промовила жінка. – Ти вийшла заміж?

– Вийшла. А як у вас справи? Як Ігор?

– Нормально у нас все, Ігор теж одружився, син у нього росте, Сергійко.

– Так? Я дуже рада за Ігоря, – щиро сказала Оксана. – Всього вам доброгоо, Тамаро Дмитрівно.

– І тобі, – сухо відповіла колишня свекруха…

Тамарі Дмитрівни не вистачило духу сказати Оксані правду.

– Нехай думає, що і в Ігоря все гаразд, – вирішила жінка.

Хоча насправді вона знала, як шкодує син про те, що назавжди втратив Оксану.

Одруження з Любою він вважав величезною помилкою, і вже запропонував їй розлучитися. Люба сказала, що не проти, але при цьому заявила, що вони із сином все одно не підуть із квартири Тамари Дмитрівни, оскільки прописані в ній.

А Оксана і не збиралася думати про колишнього чоловіка.

Вона назавжди залишила цей період свого життя в минулому, а тепер вона була дуже щаслива…

КІНЕЦЬ.