Якось Ігореві прийшов лист поштою. Лист був упакований у цупкий папір. Див но це все виглядало. При цьому не було вказано зворотної адреси. Тільки хто це можу бути, Ігор гадки не мав.

Ігор узяв ножиці. Відкрив конверт. Там було написано: Це ти ви нен! Го ріти тобі в А ДУ!” Ігор подумав, що це розіграш і забув про цей лист, викинувши на смітник.

Через кілька днів секретарка Ігоря принесла листа з таким же конвертом. – Аня! — Так, Ігоре Володимировичу? — Хто приніс цей конверт? — Доставив кур’єр, — здивовано сказала секретарка, — а що? — Більше таких листів не заноси, а якщо будуть клич охорону. — Добре, Ігоре Володимировичу. Минуло кілька днів.

Жодних конвертів не було. Ігор сидів у себе в кабінеті. Раптом чує: шум і гамір у коридорі. Ігор виходить та бачить, що охоронець проводив до нього жінку. — Пустіть! Охоронець підійшов до Ігоря. — Ось Ігоре Володимировичу, — сказав охоронець, показавши листа з твердою обгорткою.

— Добре, посади її на стілець. Охоронець посадив її на стілець. Ігор сів навпроти. — Значить, це ви надсилаєте злісні листи. І що ви цим хотіли сказати? Чи може мені поліцію викликати? — Та викликай, тебе посадять! — Цікаво, за що це? — За те, що ти моїй Алісі погрожував. – Що?

Ви щось плутає. — Ні це ти. Ти принизив її та довів. — Зачекайте. У нас працювала одна Аліса. Вона звільнилася кілька місяців тому. Вона переслідувала мене.

— Ні, моя Аліса не така. Вона любила тебе. Щодня показувала твої фотографії. А ти її загубив… — Нічого подібного. Вона просто гадала, що ми разом, але насправді нічого не було. У всякому разі. Я вам співчуваю. Жінка мала істерику. Вона кричала, жбурляла предмети.

Охоронець глянув на неї і сказав: – Поліцію викликати? — Ні, її треба лікувати. Ігор розпорядився, щоби у знайомій клініці зайнялися її лікуванням. Пізніше він пішов на цвин тар. Стояв біля могили Аліси і сказав: ”Ось що ти наробила? Сама себе загробила і людину на помсту підігнала…”

КІНЕЦЬ.