Вранці, з гарним настроєм, насвистуючи веселу мелодію, Ігор вийшов із ванни. Аромат свіжозвареної кави призовно манив його на кухню.

– Доброго ранку! – посміхнувся Ігор.

– Тату!

Дочка випурхнула з-за столу і підбігла до чоловіка. Дружина обернулася і посміхнулася до нього.

– Сонечко, – звернулася вона до дочки, – Сядь за стіл. – Підійшовши до чоловіка, цмокнула його в щоку. – Сирники охолонуть. Давайте снідати.

– Я не хочу до бабусі, – захникала дочка, – Тату, ти обіцяв, що у вихідні ми підемо до аквапарку.

– Тата на роботу викликали, а я на манікюр записана, – розгублено сказала дружина, – Але мені не важливо. Можу й не піти.

Жіноча частина сім’ї запитально дивилися на Ігора. Чоловік трохи замислився.

– Добре! – Він засміявся. – Хіба я можу відмовити моїм дамам? Їдемо відпочивати.

– Ура! – вигукнула дівчинка і побігла у кімнату збиратися.

– А робота? – Дружина запитально підняла брови.

– У понеділок раніше піду, – махнув рукою Ігор, – Встигну все зробити. Мені здалося чи вночі хтось дзвонив?

– Тобі дзвонили. Я взяла телефон, щоб не будити тебе, – почала розповідати дружина, – А дзвінок скинули. Дивлюся, номер не визначився. Напевно, зрозуміли, що не туди потрапили і відключилися.

– А, – промуркотів чоловік, – Збирайтеся.

Коли дружина вийшла, Ігор дістав телефон і подивився на екран. Чоловік, від невдоволення, наморщив чоло.

– Ось, не розумна! Адже домовлялися, телефонувати тільки в робочий час. – подумав він. – Добре, що я пам’ятаю напам’ять номер і в телефон його не записав. А якби дружина слухавку взяла? Думати ж треба.

Дружина і дочка, з вигуками, хлюпалися в басейні. Ігор розвалився в шезлонгу, заплющив очі і розслабився.

– Навіщо вона вночі дзвонила? – Ця думка не давала йому спокою. – Може трапилося щось? 

Хоча, якщо й трапилося, навряд чи це стосується нас. Ми були дуже обережні. Нікому не потрібні зайві проблеми.

Рука сама потяглася до телефону. Він задумливо покрутив його та відклав на столик.

– Дарма, звичайно, я зв’язався з нею. – продовжив розмірковувати Ігор. – Але як встояти? Віра дуже гарна! А ніжки… Очей не відвести. Ще й одружена. Повинна розуміти, що сім’я – це святе. Ось жінки. Дивні вони. А як добре починалося. Напевно треба покінчити цей зв’язок. Нічний дзвінок – це перша ластівка. Потім будуть образи, претензії. А мені це треба? Шкода, звичайно, подобається вона мені дуже, але сім’я дорожче.

Ігор різко підвівся і подивився на своїх дівчаток.

– Тату, – замахала йому дочка, – Іди до нас. Подивися, як я можу.

Вона швидко залізла на водяну гірку і з гучним, щасливим вигуками з’їхала з неї.

“Які вони у мене класні.” – посміхнувся чоловік. – “Хіба можна всім цим ризикувати?”

***

У понеділок, під час обідньої перерви, Bгор зателефонував до Віри.

– Привіт! Ти навіщо мені дзвонила вночі? – сердито запитав він. – Ми ж домовились. Вихідні проводимо у сім’ї. Усі дзвінки тільки серед тижня і не пізніше сімнадцятої години.

– Вибач, – винно пробурмотіла жінка, – Я випадково. Просто така туга навалилася. Не втрималася. Дуже хотіла твій голос почути. Але я одразу скинула.

Ігор витримав паузу. Порахував до десяти, щоб заспокоїтися.

– Віро, давай, завтра пообідаємо разом і все обговоримо, – рівним голосом промовив він. – Нам є про що поговорити.

– Все! Треба прощатися! – Після розмови ухвалив рішення чоловік. – Треба закінчити відразу, поки все не зайшло дуже далеко. Шкода, звичайно. Але подітися нікуди. Дружина і дочка важливіші.

КІНЕЦЬ.