Ігор прийшов додому, роззувся і пішов у свою кімнату. Мати була вже вдома і поралася на кухні. – Синку, мий швиденько руки, будемо обідати! – гукнула вона. Невдовзі з роботи повернувся батько і всі сіли вечеряти. Батько повечеряв і пішов дивитися телевізор. – Мамо, я хочу тобі дещо сказати, – раптом почав Ігор. – Сьогодні я зустрів дядька Миколу! – Якого ще дядька Миколу?! – мати застигла від здивування. – Ну, друга твого. Ось, він тобі й записку передав, – сказав Ігор. Мати розгорнула листок й ахнула

Ігор ішов зі школи й насвистував свою улюблену пісеньку.

Дорога була не така довга, але він не поспішав, розглядаючи перехожих.

Потім хлопець звернув у парк – так буде довше, але цікавіше!

Хлопчик любив дивитись на людей, як вони одягнені, про що говорять – до цього він теж іноді дослухався.

Він підійшов до невеличкої сцени, де грали музиканти.

Грали вони так собі, але весело й задерикувато. Люди їх слухали й посміхалися. Настрій в Ігоря піднявся.

І тут раптом хлопчик почув десь поряд:

-Привіт, тебе Ігор звуть, так?

Перед ним стояв гарно одягнений чоловік і посміхався у густі пишні вуса.

-Так, – відповів хлопчик. – А звідки ви знаєте?

-Ходімо, присядемо. Поговорити з тобою я хочу, – сказав чоловік і знову добродушно посміхнувся.

Поруч було кафе з морозивом й Ігор пішов слідом за дивним чоловіком.

Вони сіли за столик, незабаром їм принесли дві вазочки з різнокольоровими кульками, що смачно пахли, і лимонад.

-Мене звуть дядько Микола. Ти, мабуть, чув про мене від своєї мами.

-Ні, не чув, – здивовано відповів Ігор.

-Ну, я так і думав… А я тебе одразу впізнав і чув про тебе багато хорошого. Я бачив тебе на фото, мама мені показувала.

-А навіщо показувала? – здивовано запитав хлопчик.

-Ну, розумієш, ти для неї світло у віконці. Вона тебе дуже любить. Але й мене теж… Ми з нею, розумієш, друзі…

Чоловік замовк, а Ігор подумав, що його мати хороша жінка, вона всіх любить – сусідів, його друзів і навіть неприємну Наталку, яку вчителька прикріпила до нього займатися математикою. Щоб вона підтягнула його…

Наталка приходила додому, казала йому вирішувати завдання й приклади, а мама завжди пригощала їх чаєм з тістечками.

Він Наталку терпіти не міг, а мама твердила одне й те ж саме – хороша дівчинка, розумненька.

Ну добре Наталку, а цього дядька Миколу за що ж мама любить?! Це здалося дивним, і він так і запитав:

-А за що вона вас любить? Тільки за те, що ви друзі?

-Та ні, любий. Не тільки за це. А за те, що я теж її полюбив. Але вона переживає щось…

-Чому? – не зрозумів Ігор.

-Ну тому, бо ми з тобою не порозуміємося. Бо я не зможу тобі, ніби як, тата замінити…

Ігор знову трохи зніяковів. Хіба тата можна замінити? Але це питання він не встиг поставити дядьку Миколі. Той уже продовжував:

-У мене теж двоє діток, Василь, твій ровесник, п’ятикласник, і Роксолана, в садочок ходить ще.

-Але я в четвертому класі вчуся, – заперечив Ігор, та дядько Микола не збентежився.

-Наступного року у п’ятому будеш. Яка різниця? Так ось ми з мамою і дітьми вирішили цього літа поїхати в моє рідне місто. Хочу їй все показати, де я народився, з батьками моїми познайомити. Ти ж проти цього не заперечуватимеш?

Хлопчик промовчав. Він не розумів, навіщо мамі їхати з цим вусатим дядьком у якесь місто і знайомитись з його батьками.

-А тебе потім візьмемо з собою, наступного разу, – говорив далі чоловік. – Головне, скажи мамі, їдь, мовляв, з дядьком Миколою, він хороший, я його знаю. Скажеш?

Ігор непевно знизав плечима і нічого не відповів.

Тоді чоловік з досадою поцокав язиком і знову заговорив:

-У мого брата свій магазин там, великий такий. Ось приїдеш, подивишся. І все, що захочеш, там вибереш. Хочеш іграшку, машину, чи там ще щось.

-Я малювати люблю, – тихо сказав Ігор і чоловік пожвавішав.

-А я знаю! Мама мені розповідала. А хочеш, сходимо в магазин зараз, і я тобі фарби всілякі куплю й альбом для малювання?

Хлопчик стрепенувся, але вчасно одумався.

-Ні, мені додому пора, мама чекає, – сказав він, пам’ятаючи про те, що мама забороняла йому ходити з незнайомими людьми.

-Та ти не переживай Ігорю. Я правда мамин хороший друг і хочу, щоб ми з тобою подружилися. Наступного разу на вихідні підемо всі разом на атракціони! Підеш із нами?

Ігор радісно закивав, а дядько Микола дістав з кишені гроші і простяг йому купюру, таку велику, що Ігор аж розгубився.

-Бери, бери, – добродушно сказав дядько Микола. – Сам купи собі свої фарби. І скажи мамі, що ми познайомилися в парку, випадково, розговорилися, те й се. Дядько Микола тобі сподобався. Тоді вона перестане тебе ховати від мене. А в неділю чекаю на вас разом у парку атракціонів біля каруселі. Домовились?

Хлопчик кивнув, чоловік засунув йому гроші в кишеню і попросив:

-І ось ще записку передай, бо мама на дзвінки не відповідає. Тільки не читай це для мами!

Вони попрощалися. Ця зустріч здалася Ігорю дивною, але він чомусь зовсім не переживав через цього дядька Миколу.

Він йому чимось сподобався. Тільки чому вони дружать із мамою? Цього він не розумів…

…Прийшовши додому, хлопчик роззувся і пішов у свою кімнату.

Мати була вже вдома і поралася на кухні.

-Синку, мий швиденько руки, будемо обідати. Ти чого так довго?

Ігор раптом розгубився. Він не знав, розповідати їй про зустріч з дядьком Миколою, чи ні.

Хлопець вирішив поки що промовчати.

Невдовзі з роботи повернувся батько. Він обійняв маму, поцілував і всі сіли вечеряти.

Потім батько сів на диван і увімкнув телевізор, а мама прийшла до сина в кімнату.

І тоді Ігор таки наважився.

-Мамо, я хочу тобі дещо сказати, – сказав хлопець. – Сьогодні я зустрів дядька Миколу!

-Якого ще дядька Миколу?! – мати застигла від здивування.

-Ну, друга твого. Ось, він тобі й записку передав, – несміливо сказав Ігор, промовчавши поки що про гроші.

Мати розгорнула листок й ахнула!

-То це ж не мені, – раптом засміялась вона. – Це якійсь Світланці.

Довелося все батькам розповісти і про зустріч, і про записку, і про гроші.

У неділю всією родиною вони вирушили у парк атракціонів і знайшли цього бідолаху Миколу.

Він прийшов зі своїми дітьми і аж рота відкрив від здивування, коли Ігор з мамою і татом підійшов до них.

-Помилка вийшла.., – здивовано пробурмотів розгублений дядько Микола.

Всі сміялися так, що аж сльози йшли! Гроші вони повернули, а Микола вибачався і розповів про Світланку, яку він любив усім серцем.

Але в неї є Ігор, і вона переживає за сина, якому він не зможе, нібито, замінити батька…

Розійшлися на дружній ноті, але мама з татом все ж таки трошки насварили Ігоря і знову попередили – не можна знайомитися з усіма підряд.

А гроші брати у незнайомих – це зовсім нікуди не годиться.

Ігор пообіцяв, а в душі пошкодував – хороший цей дядько Микола. Добрий…

КІНЕЦЬ.