Ігор повернувся додому з роботи, зайшов на кухню і побачив матір та батька.

– Вечеряти будеш, – запитала мама.

– Я з «цим» за один стіл не сяду, – раптом сказав син, і кивнув поглядом на батька.

– Ігорю, ти чому так з батьком розмовляєш? – здивувалася мати.

– Ніякий він мені не батько, після того, що зробив, – сказав Ігор.

– Сину, ти про що? – запитала мати.

– А ти сама у нього запитай, – невдоволено додав він. – Андрію, про що говорить наш син? – запитала жінка в чоловіка. Але Людмила навіть уявити не могла, який «секрет» відкриє їй чоловік.

Сьогодні Людмила прийшла додому трохи пізніше: після роботи треба було зайти до магазину – холодильник був майже порожній.

Здається, не багато часу треба, щоб купити найпростіші продукти: хліб, молоко, сир. Не багато, якщо брати з полиць те, що тобі потрібно, не порівнюючи ціни і не вибираючи те, що дешевше.

Людмила обирала. За останні місяці вона звикла до цього і тепер точно знала, на яких полицях знаходиться продукція, яка продається за знижками, навчилася в думці прикидати, чи є сенс брати акційні продукти.

Цього разу вона пробула в магазині хвилин двадцять: затрималася біля полиці із фруктами – вирішувала, що краще взяти для дочки: пару яблук чи кілька мандаринів.

А ще півроку тому вона дивилася не так на ціну, як на якість того, що купує. І не думала про те, що взяти – брала яблука та мандарини, та ще й банани прихоплювала.

Тепер Людмила сварила себе за те, що ніколи не збирала гроші на так званий «чорний день», думала, що в разі чого вони вдвох із чоловіком упораються з будь-якими труднощами.

Цим «чорним» для Людмили став той день, коли її молодшій дочці Каті на уроці фізкультури стало зле.

Швидка, палата, обстеження та слова спеціаліста, які Людмила навіть не зрозуміла з першого разу.

– Ситуація складна, але поки що не запущена. Приготуйтеся відразу до того, що без процедури, швидше за все, не обійтися. Зараз треба провести підтримуючі процедури, потім ще одне обстеження, а там вже вирішуватимемо.

Катю перевели на домашнє навчання – тепер учителі приходили до них додому.

Людмила переживала залишати дочку одну на цілий день, тож відмовилася від посади керівника відділу та перейшла на півставки. Зарплата відразу стала меншою втричі.

Препарати, особливе харчування для Каті – все це потребувало грошей.

Перші три місяці вони якось протрималися за рахунок якихось накопичень, але далі справа пішла гірше.

Старший син – Ігор – тим часом навчався на третьому курсі. Він вже підробляв, але весь свій заробіток витрачав на свої потреби. Тепер він став віддавати більшу частину грошей матері і сказав, що намагатиметься заробляти більше:

– Хлопці запропонували піти з ними на склади працювати. Там, звичайно, працювати треба, але платять непогано і зарплата щотижня.

– Ігоре, ми впораємося. Ти про навчання не забувай – це також важливо, – нагадала синові Людмила.

– А ще мені тренер запропонував працювати, як його помічник, з групою початківців. Тоді я зможу оплачувати свої тренування.

– Тренування, бокс – це, звичайно, важливо, але твоє головне завдання – навчання, – повторила мати.

Гроші, які заробляв син, зайвими не були. Тим більше, що три місяці тому сталася ще одна неприємність. Андрій, її чоловік повідомив, що у них у компанії виникли якісь проблеми з постійними клієнтами, і шеф попередив, щоб ніхто найближчим часом на премії та обіцяне підвищення зарплати не розраховував.

Сьогодні вранці Андрій сказав, що прийде пізно:

– Розумієш, на роботі така ситуація складна – кожен боїться своє місце втратити, тому, коли шеф пропонує затриматися, ніхто не відмовляється, хоча всі знають, що жодних понаднормових за ці переробки не виплачуватимуть. А начальство користується тим, що люди у напрузі. Скоро один на одного скаржитимемося.

Нагодувавши дітей, Людмила сіла за кухонний стіл, щоб прикинути бюджет наступного тижня.

У цей час їй зателефонувала мати, яка жила у сусідньому місті.

– Людо, як ви там? Справляєтесь?

– Справляємося, не хвилюйся.

– Знаєш, що ми з татом вирішили? Якщо у вас на процедуру для Каті грошей не вистачить, ми дачу продамо, – сказала мати.

– Мамо, з чого ви вирішили, що процедура платна? Сама процедура начебто, безкоштовна. Ось реабілітація потім, – то за це треба буде платити. Але ми впораємося. По-перше, я зараз увімкнула суворий режим економії. По-друге, Ігор став заробляти. Щоправда, в Андрія в компанії із зарплатою біда, але, гадаю, скоро все налагодиться.

– Ти що – посадила сім’ю на макарони? – запитала мама.

– Ні. Просто я зрозуміла, що раніше ми були трохи марнотратні. А зараз я все контролюю. Не хвилюйся, ми нормально харчуємося. До речі, поговоривши з деякими колегами, я дізналася, що багато хто витрачає на повсякденні потреби набагато менше, ніж ми витрачали до цього, – заспокоїла маму Людмила.

“Зрештою, якщо буде потрібно, то продамо машину”, – подумала вона, закривши блокнот, в якому тепер щодня записувала витрати.

Про те, що, можливо, доведеться продати автомобіль, Людмила попередила чоловіка ще місяць тому. Але Андрій назвав її панікеркою та сказав, що в крайньому випадку можна буде взяти кредит, а машину продавати він не стане.

Чоловік прийшов на початку одинадцятої. Людмила вже збиралася лягати – завтра їм із Катею треба було рано вставати, аби встигнути до поліклініки – здати тести.

– Привіт, – сказав Андрій, зазирнувши до спальні. – У нас є що пожувати? Втомився, дуже. Зараз у душ, поїм та спати.

Вранці, коли Людмила встала, Андрій підняв голову над подушкою.

– Скинь мені на карту тисяч три. Мені вчора довелося у Миколи на бензин позичати. Потрібно сьогодні повернути.

– Ти ж нещодавно заправляв машину, – сказала дружина.

– Я не тільки на роботу і з роботи їжджу. Іноді шеф з якихось справ відправляє, – спробував виправдатися Андрій.

– Ти ніби не кур’єром працюєш? Нехай у службових справах ганяють службову машину, – сказала Людмила, але гроші чоловікові перевела.

Їй було не до з’ясування стосунків, куди начальство посилає Андрія: сьогодні був важливий день. Якщо тести будуть хороші, то лікування дало результат і найближчим часом Каті зроблять процедуру.

Тому вона вийшла зі спальні і пішла будити доньку – настав час було йти в поліклініку.

Пройшло два тижні…

Процедуру Каті зробили, спеціалісти були задоволені результатами. Поки що дівчинка була в палаті. Але Людмила ще вдень зателефонувала до Ігоря і повідомила, що завтра Катю переведуть до звичайної палати.

Ігор із двома друзями повертався зі складу, де вони працювали після навчання до самого вечора. Вже стемніло, народу на вулицях було мало, довкола було тихо. Тільки з ресторану, повз який проходили хлопці, чулася тиха музика.

Несподівано Ігор зупинився. Він не одразу повірив своїм очам: за столиком біля вікна сидів його батько з якоюсь розфуфиреною дівчиною. Пара непогано проводила час: стіл був заставлений закусками, у центрі височіли дві пляшки ігристого.

Батько посміхався і щось говорив дівчині. Видно, щось смішне, бо вона сміялася.

– Ігорю, ти чого встав? Побачив знайомих? – запитав його товариш.

-Так. Ви йдіть, я тут зачекаю, – відповів Ігор.

– Дивись, чекати, може, довго доведеться. Зараз тільки початок одинадцятої, а ресторан до дванадцятої працює. Зайди, поклич, хто тобі потрібен.

– Не одягнений я для ресторану, – усміхнувся хлопець, оглянувши свої робочі джинси та стару кофту. – Не пройду фейс-контроль.

– Щось мені твій настрій не подобається, – сказав товариш.

– Ви йдіть, я залишаюся.

– Ну тоді, і ми тебе зачекаємо…

Друзі відійшли від ресторану, але далеко йти не стали – зупинилися під деревами біля сусіднього будинку.

Чекати довелося недовго – за двадцять хвилин батько покликав офіціанта, розплатився і, обійнявши свою даму за талію, повів її до виходу.

Коли батько і дівчина дійшли до кінця доріжки, назустріч їм з-за куща ступив Ігор.

– Ти? – здивувався батько. – Ти що тут робиш?

– А я хочу знати, що ти тут робиш? – запитав Ігор. – Мати другу добу в палаті біля Каті сидить, а ти тут із усякими дівчатами розважаєшся?

– Ти за язиком стеж! – заявив батько. – Я з тобою ще вдома поговорю!

– А я з тобою поговорю прямо зараз, – сказав Ігор батькові і відправив його в нокаут.

Дівчина злякалася і миттю зникла у темряві. До Ігоря підбігли друзі.

– Ти що тут розмахався руками? Він хоч в порядку? – один з друзів нахилився над Андрієм, що лежав на газоні, і почав поливати його водою з пляшки, яку дістав з рюкзака.

– Все з ним добре, не хвилюйтеся, – сказав Ігор.

Справді, батько підвівся і вже сидів на землі.

– Ходімо, бо скоро автобуси ходити перестануть, – сказав один з друзів.

Коли він прийшов додому, батько вже сидів на кухні – доїхав таксі. Він тримав біля обличчя мокрий рушник. Перед ним стояла чашка із чаєм.

Ігор відчинив шухляду кухонного столу, дістав звідти коктейльну трубочку і поклав перед батьком.

– Найближчого тижня їсти і пити тільки через неї, – посміхнувся він.

– Ігоре, навіщо ти над батьком насміхаєшся? – зупинила його мати.

– То це я його. А знаєш, за що?

Ігор не приховував від матері, що сталося.

Людмила уважно вислухала сина, потім сіла навпроти чоловіка і сказала:

– Значить так. Завтра виставляєш на продаж машину. Ціну не задирай. Каті треба путівку до санаторію купувати. Речі твої я зараз зберу, і ти відправишся до своїх батьків за місцем реєстрації. На квартиру не розраховувай – якщо пам’ятаєш, вона моя. На розлучення та аліменти подам завтра.

Все так і сталося.

Великий сюрприз чекав на Людмилу, коли з’ясувалося, що жодних фінансових проблем у компанії, де працював Андрій, не було: і зарплату підняли, як і обіцяли, і премії регулярно виплачували. Тож аліменти були цілком пристойні.

У батьків Андрій прожив місяць, потім пішов – став винаймати квартиру. Не виніс закидів матері та батька, які опинилися повністю на боці колишньої невістки та онуків.

Поки що Андрій живе один. Але хто його знає, може, якась дівчина клюне на сорока п’ятирічного ловеласа.

А Катя повернулася із санаторію, а за рік уже була практично здорова.