Я сиділа за столом у нашій кухні, дивлячись на чоловіка, який увійшов з роботи. Він одразу поклав сумку на стілець і, як завжди, почав розповідати про свій день. Але цей раз було щось дивне в його голосі. Я, як звичайно, намагалася слухати, але всередині мене крутилася якась неспокійна думка.

“Привіт, Ліля, як ти?” — він сказав це так легко, ніби не було нічого дивного.

Я підняла голову від чашки чаю. Ліля? Чому він мене так назвав? Я все ще сиділа, не знаючи, що робити. Ніколи він мене так не кликав, навіть у моменти жартиків чи незначних недорозумінь. Це було чітко — Ліля. Я спитала з відчуттям гіркоти в голосі:

“Ліля? Ти що, знову?” Мені відчулась не тільки дивна фраза, а й той легкий холодок у серці, коли усвідомлюєш, що щось не так, але ще не знаєш, що саме.

“Ой, вибач, — він миттєво змінив інтонацію, — просто  ім’я з роботи. Просто помилився. Ти ж, звісно, моя люба Маша.”

Я не стала більше говорити про це, але думка про «Лілю» залишилася в голові. Чому це ім’я так випадково випало з його уст? Адже у нього ніколи не було подруг з таким іменем. Я вловила якусь невидиму тінь, що прокралася між нами.

Він роздягався і йшов до ванної. Я вирішила не розпитувати його, але всередині чогось не вистачало. Якби це було просто помилкою, то навіщо він так поспішив виправити свою помилку? Це ж настільки виглядало вимушено.

Я сіла в тиші, чуючи, як вода у ванні шумить. І тоді раптом з кишені його куртки, що лежала на стільці, випав якийсь предмет. Я підняла його і побачила — чек. Чек на велику суму. Більше 8 тисяч гривень. І на чеку — “оплата за парфуми”. Сліпучий мороз пройшов по мені. Що це означає? Духи? За такі гроші?

Ми завжди з ним економили. Ніколи не витрачали великі суми на себе, бо гроші йшли на дітей, на побут. Він постійно жартував, що якщо нам зможе купити на обід щось смачне, то це вже велика розкіш. Я щодня дивилася, як він вміло і обачно планує наші витрати.

А тут — парфуми за вісім тисяч! І що саме важливіше — він ніколи не витрачав стільки на мене. Я могла розраховувати на нову сукню тільки до свят, а його подарунки — найчастіше скромні і практичні.

Коли він вийшов із ванної, я не могла більше мовчати.

“Ігор, а що це за чек?” — я не підвищувала голос, але була вражена до глибини душі. “Парфуми? За вісім тисяч? Для кого”

Він ніби застиг на мить, намагаючись зрозуміти, як реагувати. Потім почав нервово посміхатися.

“Та це нічого, просто… ну, я взяв для тебе. Ти ж знаєш, я іноді хочу зробити тобі приємно.”

“Для мене?” — я подивилася на нього, не вірячи своїм вухам.

— “Ти маєш на увазі, що не для іншої?”

Він знову затих. Я не могла більше приховувати своє обурення. З кожною хвилиною, з кожним словом я відчувала, як моя довіра до нього розривається. Це все було надто дивно.

“Ігоре, чому ти завжди економиш на дітях, на нас, а на когось іншого — немає обмежень? Скажи, чому я маю залишатися в тіні твоїх «доброчинних» жестів?”

Його обличчя помітно змінилося. Спочатку було здивування, потім стало видне розчарування і, зрештою, він здався.

“Я не хотів тобі боляче зробити, Маша. Справді… я просто, ну, не знаю. Це була звичайна річ, хоч і дорогі духи, але ти ж не розумієш… Це не те, чим я мав би поділитися з тобою, але ти ж мене не розумієш.”

“Може, я не розумію, Ігоре, але це виглядає так, ніби ти просто хочеш приховати щось більше. Що я повинна думати після цього?”

Він опустив очі і важко зітхнув. Тишу переривало тільки наше дихання.

“Я обіцяю, що більше так не буде. Просто іноді я відчуваю, що… я просто хочу бути тим, ким я не зміг стати для тебе.”

“Що ти маєш на увазі?” — я запитала, але це було більше питання не до нього, а до самої себе. Що я повинна з цим робити?

“Ти знаєш, як я старався для нас. Я просто…  вибач, що не цінував сім’ю. Ти для мене набагато більше значиш як вона. ти моє все. А вона ніхто.”

Я не знала, що відповісти. Моя душа рвалася на частини, і водночас я відчувала, що ця пустота, це розчарування були непоправними. Я розуміла, що йому дуже шкода.

Ігор сидів переді мною, знову спробувавши втішити мене, але кожне його слово було вже не таким переконливим, як раніше.

Того вечора ми не розмовляли багато. Я тільки глибоко подумала про все, що сталося.

Відчуття змін у нашій родині, ці «неправильні» речі, які випадково стали помітними, що залишають після себе більше запитань, ніж відповідей.

А що б ви сказали чоловіку на моєму місці?

Джерело