Надія у своїх 35 вважала, що не відчує жіночого щастя, але доля розпорядилася інакше…Вони зійшлися, коли обом було вже майже сорок років. Богдан був вже 3 роки вдівцем на той час. Надія ніколи не була заміжньою, але сина народила. Як кажуть в народі-народила для себе.

По молодості мала стосунки з гарним чорнявим Олегом, наобіцяв одружитися, зачарував молоду Надю. Вона і повелась на обіцянки, які виявились порожніми. Як згодом виявилось, залицяльник з міста, був одруженим. 

До Надії навіть приходила Олегова законна дружина просити, аби дівчина не розбивала чужу родину. Молода недосвідчена Надія здалась. Але дитину вирішила залишити.

Так і сталось. Народила Надія Євгена. І став син для неї єдиною розрадою та втіхою. Євген був у неї добре вихованим, гарно вчився. Після закінчення школи вступив до економічного університету. Богдан декілька разів навідувався до Надії. Пропонував зійтись. А жінка все вагалась, хоча Богдан їй подобався.

Надія якось соромилась власного сина, і почуття стати нарешті щасливою. Одного вечора Євген вирішив поговорити з мамою. Сказав, що він не проти: «Я, мамо, все одно дома вже не житиму. Дядько Богдан – надійний чоловік. Тільки щоб не ображав тебе. Мені головне, щоб ти була щасливою. Син Богдана був теж не проти.

Так і стали жити собі. Розписалися, зробили невелике свято. Надія працювала в сільській бібліотеці, а Богдан-агрономом. Все робили разом. Вели домашнє господарство, тримали худобу, обробляли город. Любили та поважали  одне одного, шкода, що Бог не дав їм спільних  дітей.

Обох синів одружили, внуків діждалися. Щоразу на свята готували гостинці для дітей та онуків. Домашні яйця, молоко, сметану, свинину та курятину. На свята у їхній хаті збиралось дуже багато гостей. Тоді Богдан з Надіює сиділи за столом, тішились. Й раділи, що їм  є з ким святкувати.

Тільки вечорами, коли літнє подружжя лягало спати, кожен тихенько собі думав: залишити цей світ першим…І не почуватись ніколи самотнім.

Роки брали своє. І одного разу біда таки підкралась…Зранку Надії стало зле, коли вона саме почала варити борщ на кухні. Літня жінка  впала. Богдан за допомогою сусідів викликав швидку допомогу. Лікарі сказали, що Надію розбив інсульт. Всі функції були на місці, крім однієї. Більше Надія не змогла ходити. Євген з дружиною приїжджав провідати матір. Дав грошей на ліки, і поїхав.

Найняв Богдан машину, як дружину  з лікарні виписали, занесли із сусідом у хату.

«Все буде добре, – втішав дружину, – ти тільки живи. Хоч сиди та розмовляй  зі мною.Тільки живи. А я все зумію. Тільки не покидай мене, моя голубко…!»

Богдан гарно доглядав за дружиною. Через місяць вона пересіла у крісло. Допомагала йому на кухні. Все і далі робили разом. Чистили картоплю та моркву, перебирали квасолю. Навіть пекли хліб. По вечорах Надія та Богдан обговорювали, як будуть далі жити. Зима попереду. А в Богдана сил дрова рубати нема.

Може б діти нас забирали на зимівлю до себе, а весною і літом ми б могли дати собі раду…

На вихідних  приїхав Євген з дружиною. Невістка Олена, оглянувши всю кімнату, зробила висновок:

Доведеться, вас голубки, розділити. Матір ми заберемо на наступний тиждень. Нехай я кімнату підготую. І приїдемо.

А як же я?-ніяково прошепотів Богдан. Ми ж ніколи не розлучались. Діти, як же так.

Ну то було раніше, коли ви сили мали на господарку, і могли самі себе обійти, а зараз все інакше. Нехай вас теж син забере до себе. Разом вас ніхто забирати не буде.

Євген з дружиною поїхали додому. Богдан та Надія гірко зітхали, і думали як бути далі. Кожен із них, засинаючи, мріяв не прокинутися, щоб не бачити всього цього.

На наступні вихідні приїхали обоє синів. Заходились збирати речі. Богдан сидів біля ліжка Надії. Все дивився на неї, згадував їхні молоді роки. І плакав…Притулився до хворої дружини. І прошепотів:

“Пробач Надю, що все так у нас сталось…Десь ми недогляділи у вихованні дітей. Розділяють нас як непотрібних кошенят. Пробач. Люблю тебе…”.

Надія хотіла погладити рукою щоку чоловіка, але вже не мала сил…Богдан пішов, витираючи рукавом сльози. А, сівши у машину, вже і не витирав…

Потім син з дружиною та сусідом заходились збирати Надію, закрутили її в ковдру і в ній почали виносити з хати… вперед ногами. Хвора жінка подумала, що це дуже символічно…  Надія і не пручалась, її не стало, коли поїхав Богдан.  І хвора жінка тільки хотіла недожити до вечора.

Минув тиждень. Погожого осіннього дня, саме на Покрову їхня мрія збулась. Надія і Богдан зустрілись в іншому світі…

КІНЕЦЬ.