У черзі сиділа мати з хлопчиком. Тихий блідий хлопчик терпляче чекав на прийом лікаря. Худенький, слабенький, сидів і дивився під ноги. І одна жінка заговорила з дитиною. Хлопчик неохоче відповідав, однозначно. І жінка запитала, чи має хлопчик котика чи собачку?

Хлопчик пожвавішав! І почав палко розповідати, який у нього котик гарний. Що цей котик уміє робити. Який він розумний. Який кумедний! Як він грає, як спить, згорнувшись калачиком.

Хлопчик пожвавішав.

І пожвавішала одна старенька, коли почала розповідати про свою онучку, таку гарну і добру. Хоча до того бабуся лежала без сил і в стелю дивилася… І суворий замкнутий чоловік пожвавішав, коли почав розповідати про свою роботу. Він столяр. І він гаряче і жваво розповідав про свої вироби, породи дерева, виставку, де перше місце посів…

Оживити людину може те, що вона любить.

І це добре слово: “оживився”. Був стомлений, сумний, слабкий, хворий, майже неживий. А згадав про те, що любить, – і пожвавішав. З’явилася енергія життя, яку вчені виявити приладами неспроможні. І тому заперечують. Але ж це очевидно: живе відрізняється від неживого саме присутністю цієї енергії.

Від якої починають блищати очі та рожевіти щоки. Від якої легко дихати. Від якої хочеться говорити. Варто людині згадати про своє кохання – і він пожвавлюється. Отримує ось цю саму невидиму енергію, наче підключається до потужного джерела.

І стає краще. І хочеться жити. І сили життя з’являються. І інтерес до нього. Ось найпростіший спосіб пожвавити себе чи іншого: поговорити про те, що людина любить усім серцем. Про тих, кого вона любить усією душею. І відразу відбувається пожвавлення.

Тому що кохання – це життя.

І треба починати день із спогаду про те і про тих, кого ми любимо. Про те, що нам дорого та цінно. Заради них ми живемо. Заради цього боремося. Це живить та підтримує нас. Це і є – наше життя та наше джерело енергії життя. Яку неможливо виміряти. Але можна відчути. І побачити, як пожвавлюється людина, – просто на очах…

КІНЕЦЬ.