– Катю, ми тебе любимо, але квартиру цю ми купили тобі для того, щоб ти жила і вчилася, а не щоб тут нічліжку всякі влаштовували! – останню фразу Ганна Геннадіївна крикнула спеціально голосніше, щоб чутно було в кімнаті, де Артем уже збирав свої речі в сумку.

– Мамо, ну яку нічліжку?! Що ти тут спектакль влаштовуєш? Це мій хлопець Артем, ми любимо один одного! – відповіла заплакана Катя, стоячи в невеликому коридорчику, що з’єднував кухню та кімнату.

– Мати має рацію! Ти повинна вчитися! Ми заради тебе на все готові! Ти нам життям зрештою зобов’язана! – Суворо, але сухо сказав батько Каті – військовий у відставці, Микола Петрович.

Присутні замовкли, коли з кімнати з невеликою дорожньою сумкою в руках вийшов темноволосий худий хлопчина.

Він уважно подивився на присутніх, а вони витріщилися на нього так, ніби це був не звичайний студент третього курсу, а якийсь привид, який щойно з’явився з величезного дзеркала в передпокої.

Молодий чоловік затримався на кілька секунд, потім знову зробив пару кроків у бік передпокою, й обернувся. Він уважно подивився на дівчину і сказав, звертаючись до неї:

– Катя, ти залишаєшся, чи зі мною?

Дівчина підняла заплакані очі, машинально змахнула сльози, які продовжували зрадливо котитися по щоках.

Здається, вона хотіла щось відповісти хлопцю і навіть ворухнула губами. Але батько її одразу перебив, вставивши свій коментар.

– Іди, йди, голодранець! І не збивай Катерину з пантелику. Наречений знайшовся! Звичайно, жити в гуртожитку не хочеться, от і знайшов недолугу! – Єхидно заявив Микола Петрович.

– Якщо ви свою дочку недолугою вважаєте, то що тут скажеш! – відповів Артем і попрямував у бік вхідних дверей.

– Ти подумай який нахаба! Ще рот свій відкривати наважився! Чоловік собі на квартиру сам повинен заробити! – крикнув Микола Петрович, який не чекав у свій бік такої зухвалості.

– Саме так! Мало того, що жив тут на халяву, ще й хамити надумав! Зовсім уже совість втратив! – підхопила Ганна Геннадіївна.

Катя тим часом стояла і плакала. Найбільше у світі в цей момент їй хотілося зібрати в сумку свої речі, та піти за Артемом. Але вона, як завжди, злякавшись батьків, цього не зробила.

Дівчина просто стояла і плакала, подумки прокручуючи в голові всі привілеї, яких її позбавлять у тому випадку, якщо вона піде проти їхньої волі.

Звичайно ж, її одразу виженуть із квартири, й машину теж відберуть. Адже все це куплено на гроші тата та мами, а вона проста студентка.

Дівчина навчається на престижному факультеті, платне відділення. Якщо вона зараз влаштує бунт, хто оплачуватиме наступний семестр?!

Та її просто виженуть з університету і, як одного разу передрікала Ганна Геннадіївна, Каті доведеться йти працювати офіціанткою в якесь другорозрядне кафе. Адже на більше вона не здатна… На думку батьків…

…Ганна Геннадіївна та Микола Петрович довгий час не могли завести дитину. Тільки після тривалого лікування, сліз, нервів та нескінченних медичних обстежень, жінка нарешті дізналася, що стане матір’ю.

Через сім місяців на світ з’явилася крихітна Катюша. Майже місяць новоспечена мама та дівчинка пролежали у лікарні. Аж надто мала була слабенька для виписки.

Дівчинка часто хворіла, до дитячого садка її вирішили не віддавати. Натомість вона цілі дні безперервно проводила у всіляких гуртках і секціях, куди її водила мама.

Працював у сім’ї лише Микола Петрович. У військовій частині йому добре платили, тому грошей було достатньо, і сім’я нічого не потребувала.

– Ань, ви дівчинку зовсім змучили. Вона у вас хоч раз гуляла у дворі з усіма дітьми? – якось спитала Ганну Геннадіївну сусідка по квартирі.

– Ой, Людочко! Чого гуляти просто так … Потрібно займатися, час з користю проводити. Ті, хто зараз гуляють, потім будуть за жебрацьку зарплату жити.

– Я для своєї доньки такого майбутнього не хочу. Вона сама зараз ще багато чого не розуміє, а ми з Миколою точно знаємо, що для неї важливо і потрібно.

Сперечатися з Ганною в цьому питання було марно. Навіть класна керівниця Катерини не змогла цього зробити, коли дівчинка вже навчалася у школі.

Якось після батьківських зборів вона покликала Ганну Геннадіївну на серйозну розмову.

– Ганно Геннадіївно, я розумію ваше прагнення виховати, та максимально зайняти дочку. Але я, як педагог, вам говорю – Катюша надто перевантажена.

– У неї просто виснажений вигляд. Коли всі діти бігають на перервах, вона просто сидить за партою. А все тому, що дівчинка банально не має сил на те, щоб рухатися.

– Ольга Анатоліївна, я попрошу вас не перебільшувати! Каті подобається займатися! Вона із задоволенням відвідує і школу, і гуртки. Все і скрізь встигає!

– Але, може, хоча б відверто поговорити з дівчинкою на цю тему? Вона насправді дуже втомлюється!

– Ольга Анатоліївна, вона давно звикла до такого темпу!

Напоумити Ганну Геннадіївну було просто неможливо.

Катя виросла, на відмінно закінчила школу. В університет вступила до обласного центру. Батьки дуже пишалися донькою, та всім знайомим розповідали, що Катя тепер навчається на найпрестижнішому платному факультеті.

– Ну як там Катюха, вступила? – Запитували родичі, на що Ганна Геннадіївна відповідала гордо:
-Ну, звичайно.

Батьки пишалися вступом доньки, й навіть не здогадувалися, що кожну ніч майбутній економіст Катя плаче через те, що насправді хотіла піти ще після дев’ятого класу, і вступити в художнє училище.

Батьки робили все для того, щоб доньці було добре. Наприкінці серпня Катерині виповнилося вісімнадцять.

Батьки на день повноліття зробили коханій доньці два розкішні подарунки – купили однокімнатну квартиру в обласному центрі, та машину.

Її щастю не було межі. Навіть економічний факультет більше не лякав її. Адже тепер вона житиме сама, отримає водійське посвідчення, і самостійно розпоряджатиметься власним життям. Одним словом, стане по-справжньому дорослою.

Тільки ось всі мрії Каті впали в одну мить. Батьки, попри те, що знаходилися від міста за кілька десятків кілометрів, контролювали кожен її крок.

– Мамо, це буде лише вечірка, день першокурсника… Чому мені вічно нікуди не можна? Що ви постійно контролюєте мене?

– Катюша, жодних вечірок. Тобі треба вчитися! А якщо ти не слухатимешся, тоді мені на якийсь час доведеться взагалі до тебе переїхати. Я так і вчиню! – сказала Ганна Геннадіївна.

– Ось саме! Поки ти живеш нашим коштом, будь добра, слухайся і підкоряйся. А не хочеш, будь ласка. Можеш переїжджати до гуртожитку, будеш там жити по сусідству з клопами та тарганами.

– І ключики від машинки теж повернеш, на тролейбус пересядеш, на зупинках стоятимеш…

І Катя продовжувала слухатися батьків беззаперечно. На другому курсі з’явився Артем – промінь світла у її темному царстві.

Вона одразу ж закохалася у симпатичного та галантного молодика. Зустрічалися пів року, а потім Артем запропонував жити разом.

– Катько, давай квартиру винаймати? Я можу вечорами підробляти.

– Та ти з глузду з’їхав! Житимемо в мене. – Катя наважилася на рішучий крок.

– А твої батьки, ти ж казала, що вони в тебе такі…

– Слухай, ну ти їм сподобаєшся, я впевнена, – говорила Катя, сумніваючись у власних словах.

– Давай я хоч комуналку оплачуватиму, щоб нахлібником не бути, – запропонував хлопець.

– Та розберемося! Головне, що ми тепер разом! – з радістю відповіла Катя.

Тільки щастя молодих тривало рівно до раптового візиту батьків. Приїхавши до дочки у квартиру, вони закотили справжню істерику.

– Катю, ми тебе любимо, але квартиру цю ми купили тобі для того, щоб ти жила і вчилася, а не щоб тут нічліжку всякі влаштовували!

– Мамо, ну яку нічліжку? Що ти тут спектакль влаштовуєш?! Це мій хлопець Артем, ми любимо один одного!

– Мати має рацію! Ти повинна вчитися! Ми заради тебе на все готові! Ти нам життям, зрештою, зобов’язана!

Артем пішов, а Катя залишилася…

– Значить так, люба моя! Тобі треба з ним розлучитися, бо цей злидень тобі не пара! Ти дивись, який розумник, добре влаштувався! Чоловік має сам собі на квартиру заробити. – Заявив Микола Петрович.

Катя та Артем розлучилися. Після закінчення університету Артем поїхав до столиці. Катя дуже переймалася з цього приводу.

– Досить шмарклі розпускати! Я домовився, щоб тебе на роботу взяв мій приятель. У нього в нашому місті своя компанія.

– І вдома житимеш під нашим наглядом. А цю квартиру будемо здавати! – вкотре Микола Петрович розписав дочці її життя на кілька років.

– Ні. Я залишусь тут!

– Заявила Катя.

– Що? Ні, ти поїдеш із нами! – сказав, як відрізав, Микола Петрович.

– Не поїду я з вами! Досить моїм життям розпоряджатися!

– Доню, ти при своєму розумі? Та інша була б вдячна батькові, в ноги б йому кланялася! А ти?

– Та інша на моєму місці вже давно б втекла! Досить мною розпоряджатися. Я сама знайду роботу і квартиру винайму!

– Бач, яка розумна! Куди тебе без зв’язків візьмуть? Хіба в кафе, офіціанткою? Ну та йди! Але пам’ятай, що ти не будеш жити в цій квартирі.

Перший місяць Катя жила у подружки. На серйозну роботу студентку справді, як і запевняла мати, не взяли.

Тоді Катя пішла працювати туди, чим її все життя лякали – влаштувалася працювати офіціанткою у кафе.

Як виявилося, нічого принизливого у цій роботі немає. Колектив – такі ж студенти та студентки, начальник – чудова людина. Катя заробила грошей, винайняла невелику кімнату.

Вона гуляла, ходила в клуби у вихідні з подругами. Нарешті вона відчула справжнє життя. Виявилося, що ні квартира, ні машина для щастя їй абсолютно не потрібні. Вона почувала себе найщасливішою. Вона по-справжньому жила!

Минуло кілька років. Катя влаштувалася працювати у філію великої столичної компанії, працювала за спеціальністю, а у вихідні ходила до художньої студії. З батьками дівчина помирилася.

– Катерино Миколаївно, приїхав юрист із головного офісу. Введіть його, будь ласка, у курс справи, – попросив Катю начальник Борис Аркадійович.

– Добре.

– А ось, до речі, і він. Познайомтеся – Артем Юрійович.

– Добридень! – сказала Катя з усмішкою.

– Привіт! – відповів Артем.

Незабаром Катя та Артем одружилися, у них вже є син Сава. Якось дідусь Микола Петрович сказав, погладжуючи онука по голові:

– Квартиру ми Саві, напевно, відпишемо, якщо вчитися добре буде.

– Діду, а тато каже, що справжній мужик сам собі на квартиру повинен заробити! – відповів Савелій, і посміхнувся до батька.

Микола Петрович глянув на дружину і опустив очі… Чомусь йому стало соромно. І чому цікаво? А ви як вважаєте, слушно поводилися батьки зі своєю єдиною донькою? Це така любов, чи маразм? Як вам вчинок доньки?

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.