– І все ж моя мама мала рацію. Ти мене не варта! – заявив мій тепер уже колишній наречений та пішов. А все через те, що я відмовила свекрусі в допомозі

Після трьох років знайомства Іван зробив мені пропозицію, і ми з радістю почали планувати невеличке весілля, щоб розділити його з нашими близькими родичами та друзями.

Нещодавно до мене завітала Софія Григорівна, моя майбутня свекруха. Вона ретельно оглянула нашу квартиру з усіх боків, перш ніж почати розмову.

– Любочко, моя молодша донька втратила роботу і просто божеволіє вдома.

Я благаю вас знайти їй місце у вашій компанії.

Ви як керівник, напевно, зможете її туди влаштувати, – досить прямолінійно заявила Софія Григорівна.

– Я дійсно обіймаю посаду директора у великій фірмі, і ми зараз перебуваємо в процесі найму нових співробітників, – чесно відповіла я. – Але попри це я не можу прийняти її на роботу.

Боюся, що Галя не зовсім підходить для нашої організації.

Я так і сказала своїй майбутній свекрусі:
– Вибачте, але я не можу запропонувати їй роботу. Ваша донька не має необхідної кваліфікації й, на мій погляд, у неї повністю відсутня мотивація до роботи.

Моя відверта відповідь образила Софію Григорівну, і вона швидко пішла з мого дому. Пізніше того ж вечора додому повернувся Іван, і коли ми сіли пити чай, я зачепила тему візиту його матері.

– Твоя матір сьогодні заходила, – почала я розмову.
– Так, вона попереджала, що приїде. Напевно, хотіла обговорити деталі весілля, – ухилився від відповіді Іван.
– Давай не будемо прикидатися, Іване.

Ти ж прекрасно знаєш, навіщо вона приїжджала.

– Ну, загалом так, – неохоче зізнався він.

– Вона просила, щоб я прийняла твою сестру до себе в компанію.

– А в чому проблема? Зрештою, ми ж будемо однією сім’єю. А ти їй так відверто відмовила. Ясна річ, мамі ця ситуація неприємна, – заперечив Іван.

Ми довго сперечалися. Я пояснила Іванові свою позицію. Я не бажаю поєднувати роботу та особисте.

Крім того, якби Галю звільнили (а я впевнена, що так би й сталося), моя свекруха тільки більше образилася б на мене.

Зрештою, я б ще вийшла винною.

– А знаєш… Не буде ніякого весілля!

Моя мама мала рацію, ти мене не варта! – заявив мій тепер уже колишній наречений.

З цими різкими словами він швидко схопив свій телефон, накинув куртку і поспішно вийшов з дому.

Мені було важко зрозуміти поведінку Івана. Я вважала його зрілою і розсудливою людиною. І все ж…

Наступного дня він повернувся за своїми речами та повідомив мені, що скасував бронь у ресторані, де ми планували святкувати весілля.

Що ж, можливо, такий поворот подій, зрештою, на краще.

Як гадаєте, чи варто вплутувати родинні стосунки в робочі? Правильно вчинила Люба, відмовивши сестрі свого нареченого?

КІНЕЦЬ.