І цього разу Віра з Андрієм теж вирішили, що гості залишаться у вітальні. — Та я на дивані собі спину поламаю, — пробурчала тітка Ірина і сіла поруч з чоловіком. Віра не стала вказувати гостям, що робити, вона пішла на пошуки чоловіка, який на кухні вже готував стіл.

— До нас завтра приїжджає моя тітка Іра, — заявив Андрій своїй дружині.

— Добре! — спокійно промовила Віра.

Вони два роки тому розписалися. За цей час Віра встигла закінчити інститут і вже працювала, але дітей ще поки не наважилися заводити.

Та й зізнатися чесно, у Віри були напружені стосунки зі свекрухою Маргаритою Миколаївною.

Це добре, що вона жила в іншому місті, інакше б точно сварилися. Тому приїзд родичів чоловіка якось згладжував цю ситуацію.

Наступного дня Віра як господиня зайшла в магазин, купила купу продуктів і, прийшовши додому, приготувала шикарну вечерю. А до сьомої вечора приїхали гості.

— Племіннику! — пролунав гучний голос тітки Ірини.

Андрій дав себе розцілувати, потім довго тиснув руку дядькові Ігорю, чоловікові тітки. Останньою, хто увійшла в коридор, була їхня дочка Анжела, вона всього лише на рік була молодша за Віру.

— А ось і твоя дружина! — тітка Ірина, скинувши свої туфлі, увійшла в кімнату і оцінюючим поглядом подивилася на господиню.

— Ну, здрастуй! — сказала жінка і, розкинувши руки як ворота, відразу обійняла дівчину.

— Рада вас бачити… — задихаючись від міцних обіймів, відповіла Віра.

Ще хвилин п’ять вони віталися, ходили, дивилися, врешті-решт тітка Іра взяла валізи і потягла їх у спальню.

Віра здивувалася, вона поспішила за тіткою, зайшла в кімнату і тихо сказала:

— Це наша з Андрієм спальня.

Тут же з’явився дядько Ігор.

— Але і чудова спальня, мені подобається, — і він сів на ліжко.

— Ні-ні, ми вам приготували вітальню.

Квартира була двокімнатною, одна з кімнат була вітальнею і прохідною. Минулого разу, коли приїжджала інша тітка чоловіка, вона з донькою жила у вітальні.

І цього разу Віра з Андрієм теж вирішили, що гості залишаться у вітальні.

— Та я на дивані собі спину поламаю, — пробурчала тітка Ірина і сіла поруч з чоловіком.

Віра не стала вказувати гостям, що робити, вона пішла на пошуки чоловіка, який на кухні вже готував стіл.

— Поговори зі своєю тіткою. Поясни, що вони будуть жити у вітальні, — попросила його Віра.

— Ну, розумієш… — заїкнувся Андрій, не знаючи, як пояснити дружині, що з тіткою не сперечаються…

— Тітка Оля з донькою жила ж у вітальні, і ми, здається, з тобою домовилися, що цього разу буде так само.

— Ну це ж тітка Іра, — ніби вибачаючись, відповів Андрій.

— Ти хочеш сказати, що твоя тітка Іра з чоловіком і донькою будуть спати на одному ліжку? Або донька буде спати з нами? Поясни мені, будь ласка.

Андрій почухав потилицю, до нього трохи почало доходити, що якось негоже йому спати в кімнаті з двома дорослими дівчатами.

Він пішов, через кількм хвилин повернувся з явно незадоволеним виразом обличчя.

— Ну що? — запитала Віра, розставляючи столові прибори.

— Добре, — відповів він, — вони будуть у втальні.

Однак ця новина не порадувала Анжелу. Не питаючи дозволу господарів, вона взяла пульт телевізора і увімкнула його. Квартирою рознеслася гучна музика.

Віра зітхнула, вона не дуже любила родичів, особливо тих, яких ніколи в очі не бачила.

Дівчина увійшла до кімнати і звернулася до Анжели:

— Зроби, будь ласка, тихіше.

— Що? — голосно, щоб її було чутно крізь музику, запитала дівчина.

— Зроби тихіше.

— А що? — пролунала невиразна відповідь.

— У селі, можливо, і можна слухати телевізор на повну гучність, але ми живемо в будинку.

— І що? — вже втретє запитала Анжела.

— Під нами живе бабуся, їй більше 80 років, над нами молода сім’я, у них дитина, — Віра взяла пульт від телевізора і знизила гучність до рівня три. — Вище прошу не піднімати.

— Я ж нічого не чую! — обурилася дівчина.

Весь цей діалог мовчки слухала тітка Ірина.

— О, вже пішли правила, — пробурмотіла вона, проходячи повз і прямуючи на кухню.

— Жерти скоро? — запитав дядько Ігор.

Вірі стало неприємно, вона з таким задоволенням готувала вечерю, а раптом це називають “жерінням”.

— Андрій все вже приготував, — і поклавши пульт від телевізора на столик, господиня звернулася до Анжели, — ходімо.

Дівчина скривилася, встала і, як мати, пройшовши повз, попрямувала на кухню.

— Ого! — здивувалася Анжела і тут же плюхнулася на перший стілець.

— Фух, — видихнула Віра.

Єдине, що її заспокоювало, що гості ненадовго: сьогодні була середа, а вони в неділю вже їдуть.

Тітка приїхала до лікарів, що там у неї сталося, Андрій не сказав, та й навряд чи він знав. Навіщо приїхав дядько Ігор, незрозуміло.

З розповіді чоловіка Віра зрозуміла, що йому просто нудно. Ну а Анжелу вони, напевно, побоялися залишити одну, тому як додаток прихопили з собою.

— Ти йдеш? — до зали увійшов Андрій.

— Так-так, — відриваючись від своїх думок, відповіла Віра і пішла на кухню.

Вечеря була дуже дивна: начебто за столом сиділи люди, але дядько Ігор вічно чавкав, Анжела хапала все підряд, а тітка Іра, діставши з сумки пляшку пінного, прямо з горлечка почала його пити.

За пів години кухня спорожніла, гості пішли до вітальні, залишивши після себе купу немитого посуду.

«Нічого, це всього лише на кілька днів», — думала Віра, одягаючи фартух і підходячи до раковини.

Вранці Віра прокинулася, відкрила двері і ледь не спіткнулася об розкидані по всій кімнаті речі.

Обережно переступаючи через них, вона пройшла у ванну, швидко вмилася, забігла на кухню і, перекусивши, вже йшла одягатися, як підійшла тітка Іра в нічній сорочці і простягнула список.

— Купи, — коротко сказала тітка і, повернувшись назад на диван, плюхнулася так, що той заскрипів.

Віра так і зробила — купила все за списком плюс своє, що планувала.

А ввечері, занісши два величезні пакети на кухню, вона поставила їх на стіл, відкрила холодильник і охнула — він був майже порожній.

— Їжа прийшла! — задоволено вимовила тітка Ірина і, шаркаючи ногами, зайшла на кухню.

— Що вам сказав лікар? — поцікавилася Віра.

— Я ще не ходила, — відповіла тітка.

— Як? — здивувалася господиня будинку.

— Сьогодні ж четвер!

— Не турбуйся, дорогенька, — відповіла жінка і, відкривши пакет, почала діставати звідти продукти.

— Іди переодягайся, треба готувати, — пробурчала тітка Ірина.

Віра вийшла з кухні, але варто було увійти до вітальні, як різко зупинилася: диван все ще був розібраний, на ньому лежала постільна білизна, поверх якої були якісь речі, валізи, коробки і сумки, і це незважаючи на те, що на підлозі валялися речі, штани, шкарпетки.

Намагаючись не наступити на них, Віра зайшла в спальню.

Але і тут на неї чекав сюрприз: постільна білизна на ліжку, яке вона вранці застелила, була збита, а ковдра взагалі лежала в кутку.

— Ну, це ми тут так… — до кімнати увійшов дядько Ігор. — Ти ж розумієш, що ми не можемо при дочці…

— Ви хочете сказати, що на моєму ліжку ви займалися цим? — напружено запитала Віра.

— Але не перед дочкою ж займатися! — обурився чоловік.

— На моєму ліжку… — ще раз промовила Віра.

— Тихіше! — до спальні увійшла тітка Ірина.

— А що тут такого? — поцікавилася Віра.

— А те! — незадоволено пробурчала тітка Ірина.

— Вас лякає, що дочка почує, але ж їй стільки ж, скільки мені, і вона прекрасно знає, що це таке.

— Вульгарщина! — проричала тітка Ірина. — Та ти, я дивлюся, хтива!

Від такого наїзду Віра гикнула. Вона підійшла до ліжка і демонстративно почала знімати простирадло.

— Бридлива, — пробурмотіла тітка і вийшла з кімнати, за нею пішов і дядько Ігор.

«Який жах, — подумала Віра, знімаючи покривало з ковдри. — І вони ще сміють мене називати вульгарною».

Зняту білизну Віра віднесла у ванну, і знову вона зупинилася. Її не було вдома всього лише пів дня, але здається, за цей час весь будинок перетворився на свинарник…

Баночки були розкидані, більшість з них не закриті, дзеркало забруднене кремом, а гребінець забитий волоссям.

Вона відкрила пральну машинку, засунула білизну, і одразу увімкнула команду на прання. Ще хвилин 5 вона наводила порядок у ванній і тільки після цього вийшла з неї.

Віра звернула увагу, що у вітальні нікого немає, заглянула на кухню, а там всі гості влаштувалися навколо столу і їли те, що вона принесла.

— Я думала, що ми повечеряємо, коли Андрій прийде, — здивувавшись такій витівці, мимоволі вимовила Віра.

— А ми потім ще поїмо, — із забитим ротом вимовив дядько Ігор.

«Спокійно, тільки спокійно», — про себе вимовила Віра і, вийшовши з кухні, попрямувала до спальні.

Варто було Вірі переодягнутися, як вона почула, як у залі увімкнули телевізор, і диктор з ревом почав щось пояснювати.

Увійшовши до зали, Віра взяла пульт і зменшила гучність. Анжела презирливо пирхнула:

— Що, не можна нормально подивитися?

— Подивитися можна, але не так голосно. І що це? — Віра вказала рукою на тарілку з продуктами, які стояли тут же на підлозі біля дівчини.

— Жрачка, — відповіла Анжела.

— Чому ти до всіх чіпляєшся? — озвалася тітка Ірина. — Тобі то одне не подобається, то інше. Може, нам взагалі з’їхати? — провокаційно запропонувала тітка.

— Може, — також провокаційно відповіла Віра.

— Що за господарі, — пробурмотів дядько Ігор, виходячи з кухні.

— Прошу не смітити, — звернулася Віра до Анжели.

— Чого ти, як заїжджена платівка? — відповіла дівчина.

— Думаю, ти так вдома не робиш.

Сперечатися і щось доводити родичам чоловіка Віра не стала.

Вона пішла на кухню, вже знаючи, що гості, поївши, залишили брудний посуд прямо на столі, і їй, як господині, треба навести порядок.

— О Господи! — з трудом видавила Віра, переконавшись у тому, що майже всі продукти, які вона принесла, вже були з’їдені.

Діставши телефон, дівчина зателефонувала чоловікові:

— Купи, будь ласка, продуктів.

— А ти хіба не заходила в магазин? — поцікавився Андрій.

— Заходила, купила, принесла. Але їх вже з’їли, — коротко і зрозуміло Віра пояснила ситуацію чоловікові.

— Добре, заскочу, — відповів він і відключився.

Коли Андрій прийшов, Віра відвела його в спальню, прикрила двері і тихо, щоб гості не почули, сказала:

— Поки ми були на роботі, твоя тітка з дядьком на нашому ліжку займалися… — вона багатозначно підняла брови вгору.

— А де ж їм ще цим займатися?

— Андрій, — намагаючись не злитися, дівчина підійшла до чоловіка, — це наша квартира і наше ліжко, і ми начебто з тобою обговорили правила з твоїми родичами.

Тому велике прохання: поговори, щоб у залі та інших місцях — ванній, на кухні та в коридорі — підтримували порядок, а в спальню, — на цьому слові вона зробила наголос, — щоб ніхто не заходив.

— Добре, я поговорю, — невпевнено відповів Андрій і, швидко переодягнувшись, вийшов зі спальні.

Однак, немов насміхаючись над Вірою, із вітальні пролунав гучний голос диктора.

«Та скільки ж це можна терпіти!» — пробурмотіла про себе Віра, увійшла до зали, взяла з рук Анжели пульт і знову знизила до рівня три.

Але це явно не сподобалося дядькові Ігорю — він буквально вирвав з її рук пульт і знову підняв практично до максимуму.

Якщо Віра ще могла зробити зауваження Анжелі, то з дядьком Ігорем вона явно не хотіла сперечатися.

Дівчина пройшла на кухню, важко зітхнула і, не задаючи зайвих питань, почала наводити порядок.

Через якийсь час прибігла Анжела:

— Коли будемо їсти?

— Анжелочка, — стримуючи гнів, Віра повернулася до дівчини. Було дивно, що Анжела молодша всього на один рік, але поводиться так по-дитячому.

— Ми вже поїли, і продуктів більше немає.

Дівчина ображено скривила личко і втекла скаржитися своїй матері.

Буквально тут же з’явилася тітка Ірина, відкрила холодильник і, переконавшись, що там порожньо, з гуркотом зачинила дверцята.

— Прошу, не робіть так, — попросила її Віра.

— Треба купити продукти, — заявила тітка Ірина, явно звертаючись до неї.

— На сьогодні все, я в магазин не піду, — вже зі злістю відповіла дівчина.

— Жадібна, — пробурчала тітка Ірина, дістала гроші і простягнула їх своїй дочці.

Однак на цьому проблеми не закінчилися. Віра хотіла прийняти душ, але, підійшовши до ванної, переконалася, що там сидить дядько Ігор.

Вона постукала і запитала:

— Ви ще надовго?

Крізь шум води долинув чоловічий голос:

— Як помиюся, так вийду.

— Мені завтра на роботу, треба вмитися і прийняти душ.

— Умитися можеш на кухні, а душ… ти ж не в цеху працюєш, не спітніла. Раз на тиждень вистачить.

Такої зневаги з боку родичів чоловіка Віра не очікувала.

Щоб більше не розмовляти з Вірою, дядько Ігор на повну потужність увімкнув воду.

«А вода-то за лічильниками», — подумала Віра і пішла в спальню, де чоловік, розвалившись на кріслі, пив чай.

— Тобі не здається це дивним, — звернулася вона до Андрія, — у тебе дві тітки: тітка Оля — чудова жінка, а тітка Ірина… — Віра на секунду задумалася, як би м’якше сказати, а потім вичавила з себе: — Схожа на свиню.

— Не ображай її, — заїкаючись, вимовив Андрій, — це ж моя тітка.

— Але ж не моя, — відповіла Віра.

Ранок видався не кращим. Прокинувшись, Віра попленталася на кухню. У вітальні був безлад: крихти від чіпсів, упаковки, речі, валізи, склянки, тарілки.

Це нагадувало якийсь смітник, а не її улюблену квартиру.

А зайшовши на кухню, Віра знову жахнулася — вона перед сном вимила посуд, а тепер знову весь посуд стояв брудний.

Столи заляпані якимось кетчупом, брудні сковорідки, розсипані макарони і гора пляшок.

«Так, потерпи, — промовила Віра про себе. — Залишився один день…” — саме це її і заспокоїло.

Увечері, вже за звичкою, Віра принесла додому великий пакет з магазину, але варто було їй відкрити двері, як в ніс вдарив запах диму.

— Тільки цього не вистачало, — пробурчала Віра і, знявши взуття, пішла на кухню.

За столом сиділи дві дівчини і смачно диміли.

— О, їжа прийшла! — сказала одна і, взявши кульок з рук Віри, поставила на стіл. Друга тут же засунула свій ніс і витягла пакет яблук.

Віра увійшла в зал і звернулася до тітки Ірини:

— Це хто?

— Знайомі, — коротко відповіла вона і відвернулася назад до телевізора.

— Прошу… — Віра ледве стримувалася, ще секунда і вона вибухне. Вона кілька разів важко зітхнула і повторила: — Прошу, попросіть ваших гостей піти з моєї квартири.

Голос подавав дядько Ігор:

— З гостями так не поводяться.

— З гостями? — простягнула Віра. — Але ви поводитеся не як гості, а як господарі.

— Прошу, — Віра знову повернулася до тітки Ірини, — скажіть вашим гостям піти.

— Відчепися, — пролунала коротка відповідь.

Ще секунда і Віра вибухне, вона відчула, як обличчя почервоніло. Анжела, побачивши це, лише посміхнулася.

У цей момент з кухні з’являється одна з дамочок і, пустивши струмінь диму прямо в кімнату, запитала:

— Що за галас?

Віра повернулася до них і холодно сказала:

— Прошу, покиньте мій будинок.

— Це дружина мого племінника, — подала голос тітка, — дурна і жадібна.

Від почутого Віра поперхнулася.

— А коли їсти будемо? — спитала Анжела і, відірвавши свій зад від дивана, пішла на кухню.

Дядько Ігор теж не залишився осторонь — він взяв пульт і демонстративно, як можна голосніше, увімкнув телевізор.

«Це вже занадто!» — закричала про себе Віра.

У цей момент грюкнули двері — прийшов Андрій. Як тільки він зняв взуття, дядько Ігор всучив господареві квартири пляшку, наче задобрюючи.

Віра відвела чоловіка в спальню і в наказовому тоні зажадала, щоб він вигнав тих двох жінок і навів порядок у залі.

— Це мої родичі, — вже не вперше вимовив Андрій.

— Значить, ти нічого не зробиш? — здивувавшись його відповіді, запитала Віра.

— Ну що ти злишся? — обурився Андрій і, відкривши пляшку, жадібно почав пити. — Ти вже всіх дістала, не подобається — сиди тут.

Чоловік вийшов. Віра сіла на крісло і з якимось жахом подивилася на двері.

Дівчина розуміла, що нічого не зміниться: тітка Іра так і не ходила до лікарів, а значить, вони нікуди не поїдуть, і наступного тижня все це повториться.

У залі пролунав сміх, крик, і щось впало, розбилося.

— Ваза, — промовила Віра, бо тільки вона могла розбитися з таким легким дзвоном.

Дівчина присіла, дістала з-під дивана коробки. Пошукавши в одній з коробок, вона знайшла респіратор, який Андрій використовував, коли робив ремонт.

В іншій коробці вона знайшла окуляри для очей, які одягала під час плавання, а з третьої дістала великий балончик аерозолю.

Його спеціально Андрій купив, коли вони пішли в похід, він був призначений для великої хижої тварини, його струмінь бив на 8 метрів — потужна штука.

Одягнувши окуляри, потім респіратор з вугільними фільтрами, Віра зняла запобіжник з аерозолю.

— Самі напросилися, — сказала дівчина і, відкривши двері, увійшла до вітальні.

— Клоун прийшов! — хихикнула Анжела, і на її обличчі розтягнулася ідіотська посмішка.

— А де перука? — запитала одна з жінок, що сиділа в її улюбленому кріслі.

Віра розуміла: перший крок зроблено, треба закінчити, і вона голосно заявила:

— Усі вийдіть з моєї квартири!

Але голос, який пройшов через респіратор, їх тільки розсмішив.

Повторювати Віра не стала. Вона стиснула в руці аерозоль і направила на Анжелу.

Андрій швидко збагнув: ще секунда, і станеться трагедія. Він кинувся до дружини, але Віра його випередила — різко підняла руку і з усією силою натиснула пальцем на аерозоль.

Струмінь їдкої рідини вдарив йому в очі. У ту ж секунду Андрій згадав цілу енциклопедію мату.

Другим прокинувся дядько Ігор, ймовірно, йому бризки потрапили в очі. Він забув все і, так само як її чоловік, згадав всі лайливі слова. Він кинувся до Віри, але в ту ж секунду все його обличчя було вкрите рідиною.

Лаючись, він відлетів убік. Третьою, кому дісталося від Віри, була нахабна Анжела. Тітка Іра верещала, але було пізно…

Дві жінки швидко збагнули, але далеко вони не втекли. Вони були вже в коридорі, коли їх наздогнало правосуддя.

Дівчина ще раз натиснула, і тільки коли всі до єдиного вискочили на майданчик, вона підійшла до дверей, зачинила їх і повернула засувку.

Швидко повернувшись до кімнати, Віра відкрила всі вікна і балкон, на всяк випадок увімкнула витяжку і, діставши з шафи вентилятор, направила його у вікно.

На майданчику було чутно крики, прокльони, але Вірі було все одно, тепер вже все одно.

Зайшовши у ванну, дівчина зачинила за собою двері, зняла респіратор, вдихнула — начебто тут повітря було чистим, обережно зняла окуляри, моргнула — все нормально.

Увімкнувши воду, через п’ять хвилин Віра лежала у ванній, її трясло від злості. Але поступово вода заспокоювала. Так вона пролежала з пів години.

Після того витерлася, обережно прочинила двері, зайшла до вітальні — начебто очі не щипало.

Тепер Віра почала збирати речі, все, що знаходила, запихала в сумку.

Хвилин через п’ять вона пішла до дверей, про всяк випадок взяла в руки той самий аерозоль, щоб відлякати незваних гостей. Відкрила двері, витягнула руку з балоном.

Схопила перший пакет і кинула вниз, потім полетіла валіза, якась сумка, потім Віра схопила черевики свого чоловіка, кинула вниз його куртку, взяла барсетку і, витягнувши з неї ключі від машини, кинула туди ж.

— Всім геть! — владно повторила Віра. — А ти, — звернулася вона до чоловіка, — тиждень щоб не з’являвся, і я ще подумаю, чи варто мені тебе пустити назад.

З цими словами Віра закрила двері.

Майже дві години вона наводила порядок у своїй квартирі: збирала сміття, підмітала, пилососила, мила, протирала — зібралося три великі кульки сміття.

— Все! — з полегшенням сказала дівчина і сіла в крісло.

Де переночував Андрій, Віра не знала. Він вранці подзвонив і почав вибачатися.

— Прийдеш через тиждень, — жорстко відрізала Віра і відразу ж відключилася.

Вона хотіла дати зрозуміти чоловікові, що не змінить за день свого рішення.

А їй поки треба подумати, чи потрібен взагалі такий чоловік.