– І що ти собі таке вибрав? Не розумію я тебе сину, – картала мама Олександра за його невдалий, на її думку, вибір дружини.

– Мамо, припини, я не дозволю тобі так говорити про Настю. Вона для мене найкраща, тому і стала моєю дружиною.

– Твоя “найкраща” не вміє ні борщ зварити, ні вдома прибрати як слід, я не уявляю, як ти з нею житимеш? – не вгавала мама.

Віра Петрівна завжди вважала, що її син, Олександр, заслуговує на кращу дружину, ніж Настя. Вона часто бурчала про невістку, навіть коли та була поряд, ніяк заспокоїтись не могла – розлучити сина з дружиною дуже хотіла.

– Віро, чому ти не можеш просто прийняти Настю? – запитала якось свекруху її подруга Тамара, коли вони сиділи на кухні за чашкою чаю.

– Тому що я знаю, що вона не та, хто зробить його щасливим! – відповіла Віра, зневажливо змахуючи рукою.

– А я свою невістку прийняла, і тепер ми усі щасливі, – похвалилася Тамара.

Але Віра Петрівна на її поради не зважала, вона звикла на все мати свою думку, тому не переставала дошкуляти невістці, в надії, що та не витримає і сама піде.

Але Настя любила Олександра, тому намагалася бути ввічливою і терплячою з його мамою. Кожного разу, коли вона приходила в гості, свекруха задавала їй питання, які ставили в незручне становище.

– А чому ти не працюєш? Тобі ж давно час зайнятися чимось серйозним! – запитала Віра, заварюючи чай.

– Я зараз з дитиною вдома, мама, – відповіла Настя, злегка зітхаючи. – Це теж важлива робота.

– Важлива? На кухні ти кар’єру не зробиш, в люди не виб’єшся! – бурчала Віра, відвертаючись.

Їй не подобалося те, що невістка без вищої освіти, без особливих карколомних планів на майбутнє – а отже, вона не підходить їхньому цілеспрямованому сину, який багато працює, щоб забезпечити свою родину.

Все змінилося, коли Віра Петрівна дізналася, що її онук, маленький Матвійко, захворів. Вона приїхала до Насті з Олександром, щоб підтримати їх.

– Я почула, що Матвій має температуру, — сказала Віра, входячи в квартиру. – Ось, я дитині гостинці принесла.

Настя зітхнула, побачивши свекруху.

– Так, у нього застуда. Лікар уже був, призначив ліки, запевнив, що це скоро мине – відповіла спокійно невістка.

Віра в цей момент поглянула на невістку наче з іншої сторони, як новим поглядом. Настя виглядала втомленою, але сильною. Вона тримала в руках малюка, який кашляв і почувався кепсько.

– Ти справляєшся? – м’яко запитала Віра.

– Так, все нормально. Я просто хочу, щоб він швидше одужав, – відповіла Настя, усміхаючись, не зважаючи на ситуацію.

Віра Петрівна, несподівано для себе, відчула щось тепле всередині. Вона вирішила залишитися на кілька днів, щоб допомогти невістці.

– Можливо, я можу приготувати бульйон? Я і курочку домашню на ринку купила. Це завжди допомагає, коли я хвора, – запропонувала свекруха.

Настя, з подивом, кивнула.

– Буду вдячна. Я трохи втомилася. А Матвійко дуже любить бульйончик.

Поки свекруха готувала, вони почали розмовляти. Неприязнь, яка завжди була між ними, відходила на другий план.

– Ти знаєш, Олександр завжди був моєю гордістю, – зізналася Віра. – Я просто хотіла, щоб він був щасливим.

– Я знаю, – тихо сказала Настя. – Я також хочу, щоб він був щасливим. Я люблю його. Дуже. І дякую вам за сина.

Ці слова, сказані щиро невісткою, пробилися через стіну недовіри, що їх розділяла. Віра знову глянула на Настю, її погляд став ще м’якшим.

– Я знаю, що не ідеальна господиня, але я стараюся. І якщо б ви мене чомусь навчили ще, я б з радістю перейняла ваш багатий досвід господині, – щиро сказала Настя.

Невістка усміхнулася, а Віра відчула, як серце її розтає. Вони продовжили розмову, і Віра Петрівна дізналася більше про невістку. Виявилося, що у невістки багато талантів, про які вона й не здогадувалася.

– А чому ти не малюєш? – спитала Віра Петрівна, коли Настя показала їй малюнок Матвія.

– Я не маю на це часу, – зізналася Настя. – Але це моє хобі. Можливо, коли Матвій трохи підросте.

– Я б хотіла побачити більше твоїх малюнків, – сказала свекруха. – Не можна в собі приховувати такі таланти, – з захопленням вимовила вона.

Коли хлопчик одужав, свекруха допомогла Насті з домашніми справами. Вони почали спільно готувати, сміятися, ділитися рецептами.

– Знаєте, я завжди думала, що свекрухи ненавидять невісток, – зізналася Настя одного разу, коли вони нарізали овочі.

– А я завжди думала, що невістки лише намагаються відірвати чоловіка від його матері, – відповіла Віра, посміхаючись.

Сміх зруйнував останні бар’єри, і Віра Петрівна зрозуміла, що її почуття до невістки змінилися.

– Я рада, що ти стала частиною нашої родини, – сказала Віра, обіймаючи Настю.

– І я також, – відповіла Настя, відчуваючи, що їхня дружба стала справжньою.

Цей випадок став початком нової історії в їхньому житті – історії, де любов і підтримка перемогли всі непорозуміння.

Їхала Віра Петрівна від сина щасливою. По дорозі вона зателефонувала своїй подрузі Тамарі, щоб розповісти, що тепер і у неї є найкраща в світі невістка, з якою її син щасливий.

Джерело