– Лізо, все забуваю тебе запитати – а скільки вам гості на весілля подарували? – поцікавилася мама.

– Вийшло трохи більше двохсот тисяч, – відповіла дочка.

– І куди ви їх витратили?

– Ну, що – цілком розумно, – сказала мама.

«Розумно-то розумно, але не дуже», – подумала про себе Ліза.

Вона не сказала мамі головного: рахунок у банку був відкритий на ім’я свекрухи, і саме їй щомісяця Ілля переказував свою премію.

Лізі це дуже не подобалося, але вона не знала, як почати з чоловіком розмову про гроші.

Вони одружилися всього півроку тому. Після весілля молодята відразу ж з ресторану, тільки переодягнувшись у готельному номері, підхопили зібрані заздалегідь сумки і полетіли у весільну подорож.

Всі речі з номера, в тому числі і подарунки, повинна була забрати мати Іллі.

– Не переживайте, я все акуратно складу, а коли ви повернетеся, заберете свої речі у мене, – заспокоювала їх Раїса Григорівна.

Батьки Лізи приїхали тільки на весілля, зупинилися на три дні в готелі і наступного дня мали виїжджати.

– Ілюшо, а той червоний пакет з конвертами теж твоя мама забрала? – запитала Ліза, коли вони вже були в літаку.

– Так, вона сказала, що перерахувала гроші – там трохи більше двохсот тисяч, – відповів він.

Коли молодята через десять днів повернулися і прийшли до Раїси Григорівни за речами, Ліза підштовхнула ліктем чоловіка і веліла йому запитати матір про гроші.

– Не переживайте, все ціле. Двісті двадцять п’ять тисяч – копієчка до копієчки. Я поклала їх на рахунок у банку під хороший відсоток, – відповіла свекруха.

– Раїсо Григорівно, – сказала Ліза, – давайте ви їх знімете і віддасте нам. Ми самі виберемо банк, в якому будемо збирати на квартиру.

– Ви що, мені не довіряєте? Нехай собі лежать! Я вам ось що ще пораджу: давайте ви будете мені щомісяця переказувати певну суму, а я буду поповнювати цей рахунок. А як потрібна сума накопичиться, відразу знімемо гроші і купимо вам нормальну квартиру.

Ненормальною квартирою Раїса Григорівна вважала студію, в якій зараз жили Ліза та Ілля. Її купили батьки Лізи, коли вона виїхала з дому і вступила до університету в іншому місті.

Ліза жила в ній вже шість років, півроку тому разом з нею тут оселився Ілля.

Вони домовилися, що, як тільки накопичать, візьмуть в іпотеку відразу двокімнатну квартиру, а студію продадуть і за рахунок цих грошей частково покриють іпотеку.

Лізі відразу не сподобалося, як свекруха розпорядилася грошима, навіть не запитавши їх згоди.

Але вона вважала незручним влаштовувати суперечку в перший же день. Хоча з Іллею все-таки поговорила.

– Тобі не здається, що твоя мама неправильно вчинила, розпорядившись нашими грошима без нашої згоди? – запитала вона у чоловіка.

– Та все нормально! Не переживай! Мама – жінка мудра і розважлива. Вона вміє поводитися з грошима. І мені сподобалася її ідея переказувати наші премії на цей же рахунок, – відповів Ілля.

– Твою премію, коханий. У нас премій не платять. У нас відрядна система оплати – скільки договорів уклав, стільки й отримав. Тож у мене премій не буває, – сказала вона.

– Ну, тоді тільки мої премії, – погодився Ілля.

– А мені це, чесно кажучи, не сподобалося. Я вважаю, що ми повинні самі контролювати і свої доходи, і свої витрати. На мою думку, зберігати свої гроші на рахунку твоєї мами – це все одно, що поставити свою каструлю з борщем у холодильник сусіда по сходовій клітці.

Що він з цим борщем зробить – може, з’їсть його, а може, просто плюне в каструлю.

– Ну, що ти вигадуєш, Лізо! Це ж моя мама, а не бандит з великої дороги! Ти навіть ображаєш мене цими підозрами, – сказав Ілля.

Ліза не стала сперечатися, але вона кожен раз, коли чоловік отримував премію і переказував її матері, записувала суму.

Минув майже рік

Одного разу Ілля прийшов додому радісний.

– Ти уявляєш, Карина закінчила університет, отримала диплом, і мама купила їй в подарунок машину. Подивися на її сторінці – невелика машинка, стильна, якраз для молодої дівчини. Правда, не нова, вже з пробігом, – захоплено розповідав він.

– І скільки коштує така «краса»? – запитала Ліза.

Сума, яку назвав чоловік, майже повністю відповідала тій, яка мала накопичитися на рахунку, куди свекруха вносила їхні гроші.

Ліза не знала, як з’ясувати правду. Запитати прямо? Якщо це дійсно їхні гроші, свекруха все одно не скаже, та ще й ображену з себе зробить.

А якщо Ліза помиляється і їхні гроші накопичуються на рахунку, то вийде, що вона безпідставно звинуватить Раїсу Григорівну в шахрайстві.

Ліза вирішила порадитися з мамою.

Розмовляти з дому вона не хотіла. Пішла в сквер, сіла на лавку, попередньо подивившись, щоб поруч нікого не було.

– Взагалі-то все це підозріло, – сказала мама. Треба придумати щось таке, щоб питання про гроші не викликало підозр. Ми з татом порадимося, і я тобі передзвоню.

Мама зателефонувала наступного дня.

– Слухай: скажи Іллі, що ми даємо вам відсутню суму, щоб ви прямо зараз могли, продавши студію, взяти двокімнатну квартиру, звичайно, в іпотеку.

Тоді Раїса Григорівна повинна буде переказати вам всі ваші гроші. Ось тут все і розкриється.

– А якщо вона перекаже? Тоді що? – запитала Ліза.

– Тоді ви купите квартиру. Сума у нас дійсно є, ми зробимо тобі подарунок, – пояснила мама.

Увечері Ліза порадувала Іллю. Він одразу ж кинувся дзвонити матері. Але у неї грошей не виявилося.

– Лізо, розумієш, мама сказала, що вона поки не може повернути нам ці гроші, – не піднімаючи на дружину очей, пробурмотів Ілля.

– Звичайно, не може, вона ж на них купила Карині машину, – посміхнулася Ліза.

– І що тепер робити? – запитав Ілля.

– Можна промовчати, як ти це зазвичай робиш, якщо справа стосується твоєї матері чи сестри. А можна спокійно вимагати свої гроші назад. Вибирай.

– А якщо вона не віддасть, тоді що? Не в суд же йти?

– Не знаю, Ілля. Я тебе відразу ж попереджала, але ти сказав, що твоя мати не бандит з великої дороги. Схоже, ти помилявся.

І, до речі, порівняй: зараз ми з тобою живемо в студії, яку купили мої батьки. Вони ж готові дати нам ще грошей, щоб ми могли купити велику квартиру.

А твоя мати, судячи з усього, обікрала нас. Що тобі робити? Спочатку просто поговори. А далі – за обставинами.

Ілля прийшов до матері, але Раїса Григорівна відразу сказала, що у неї грошей немає і найближчим часом не передбачається.

– Можете на мене до суду подавати, з мене взяти нічого.

– Можу і подати. Причому довести, що гроші я переказував, буде дуже просто: кожен раз я, щоб ти не сплутала, вказував призначення переказу: «На накопичувальний рахунок».

І з подарованими грошима теж все просто: тебе запитають, звідки взялися двісті двадцять тисяч, якщо твоя зарплата всього тридцять, а Карина тоді ще вчилася.

Але можу і по-іншому зробити.

У цій трикімнатній квартирі мені належить одна третина. Я виділю через суд свою частку, зареєструю на неї право власності і продам. Отримаю навіть більше, ніж ви з Кариною у нас вкрали.

А сусідів я вам постараюся підібрати дуже цікавих. Причому сам я всім цим займатися не буду, просто найму адвоката. У нас вже є один на прикметі.

Загалом так, термін – рівно місяць. У вас є з чого вибрати: або продаєте машину, або берете кредит, або звільняйте одну кімнату – я згоден на найменшу – в дванадцять метрів.

Ілля пішов. Раїса Григорівна сиділа, міркуючи, що їй робити. Вона вперше побачила сина таким твердим. Раніше він з нею особливо не сперечався, та й приводу не було.

Але сьогодні вона побачила в його очах не образу, як очікувала, а рішучість і злість. Так, видно, вони з Кариною перегнули палицю, коли сподівалися, що Ілля в черговий раз спасує перед ними.

А Ілля, відійшовши від будинку матері, сів у сквері на лавку. Він сам не очікував від себе, що зможе так жорстко поговорити з матір’ю.

Звичайно, Ілля був ображений на неї і на сестру, але він сховав цю образу глибоко всередині – вона йому сьогодні тільки завадила б.

Він був злий, і крім того, йому було дуже неприємно, що рідня виставила його перед Лізою ганчіркою, про яку можна безкарно витирати ноги.

Ні Ліза, ні Ілля не знали, де Раїса Григорівна взяла гроші, але, судячи з того, що Карина продовжувала їздити на машині, це був кредит.

В якому банку, під який відсоток матері вдалося його отримати, Ілля навіть уявити собі не міг. Але гроші саме в тій сумі, яка була записана у Лізи, на його рахунок надійшли рівно через тиждень.

Батьки Лізи, як і обіцяли, дали їм необхідну суму, і через два місяці Ілля та Ліза вже в’їжджали в нову двокімнатну квартиру.

Меблів там було зовсім мало, на старому кухонному столі стояла електрична плитка. Але вони знали, що з часом все буде добре.