Ольга з чоловіком Андрієм давно мріяли про двокамерний холодильник з великою морозильною камерою. Старий вже ледве працював: то гудів, як трактор, то раптово розморожувався, залишаючи калюжі на кухні. Але завжди знаходилися справи важливіші за холодильник.

І тут раптово чоловік повідомляє, що їм виплатили премію. Ольга була щаслива.

Блискучий холодильник з величезною морозильною камерою зайняв своє почесне місце на кухні. Ольга із захопленням провела рукою по глянцевій поверхні — нарешті мрія збулася! Вона вже подумки розкладала продукти по полицях, уявляла, як тепер буде зручно і естетично.

— Ну як, подобається? — Андрій обійняв дружину за плечі, посміхаючись.

— Ще б пак! — засміялася Ольга. — Тепер можна закуповуватися на місяць вперед.

Вони разом розпакували коробку, підключили техніку, і Ольга навіть дозволила чоловікові першим покласти всередину пляшку ігристого — щоб відзначити покупку.

А наступного дня пролунав дзвінок у двері.

— Олю, мама прийшла! — крикнув Андрій із передпокою.

Ірина Дмитрівна увійшла в квартиру, як завжди, з видом ревізора. Оглянула передпокій, кивнула у відповідь на привітання невістки і відразу попрямувала на кухню — «чайку попити».

— Ой, який у вас гарний холодильник! — вигукнула вона, побачивши нову покупку. — Я таких ніколи не бачила!

Ольга посміхнулася:

— Так, ми давно мріяли про такий.

— Зручно, дуже зручно… — задумливо промовила свекруха, обходячи холодильник з усіх боків.

Ольга налила чай, поставила на стіл тарілку з печивом і ненадовго вийшла в кімнату — відповісти на дзвінок подруги. Коли вона повернулася, розмова на кухні різко обірвалася. Андрій збентежено розмішував ложечкою чай, а Ірина Дмитрівна сиділа з незадоволеним обличчям і стиснутими губами.

— Щось сталося? — насторожено запитала Ольга.

— Та ні, все добре, — різко відповів чоловік, ніби чекав цього питання.

— Просто я синові нагадала, — перебила свекруха, — що у мене через три місяці ювілей. Гостей багато буде, закусок, гарячого… А мій холодильник маленький, стільки не вмістить.

Ольга повільно опустилася на стілець.

— Ви… хочете, щоб ми у себе тримали ваші страви? — нахмурившись, запитала вона, не розуміючи суті проблеми.

— Та ні ж! — відповіла Ірина Дмитрівна і високо підняла голову.

— У мене ювілей! — нагадала вона, зробивши на цьому слові акцент. — А це означає, що я чекаю від вас подарунка. Чому б вам не подарувати мені такий же чудовий холодильник тільки трішки раніше.

— Але… він коштує… не так вже й мало… — Ольга була трохи збентежена таким прямим натяком.

— Та не переживай ти так! — Ірина Дмитрівна махнула рукою. — Собі ж купили, значить і на мене грошей вистачить. Правда ж, Андрюшу?

— Так, звичайно, — Андрій поперхнувся печивом.

Ольга встала, взяла зі столу свою чашку і вилила недопитий чай у раковину.

— Ні, — сказала вона тихо. — Більше нічого ми купувати не будемо.

— Олю, ну не починай…

— Яка норовлива! Ось у Сергія дружина набагато краще вихована, — уїдливо зауважила свекруха.

Двері спальні зачинилися за Ольгою з глухим стуком. Вона сіла на ліжко і глибоко зітхнула, щоб випустити емоції, що нахлинули, і не розплакатися. З-за дверей долинали приглушені голоси:

— Ну що за характер! Зовсім тебе не слухає… — бурчала Ірина Дмитрівна.

— Мамо, давай не зараз… — невпевнено бурмотів Андрій. — Оля хороша, просто сьогодні не в настрої.

— І що тепер? Мені треба терпіти всі її примхи? — продовжувала свекруха. — Нехай навчиться поводитися, перш ніж сідає зі мною за один стіл.

— Так, мамо, звичайно, ти права… — підтакував у всьому матері Андрій.

Ольга зарилася обличчям у подушку. Як же вона втомилася від цієї нескінченної гри в «як скаже мама»!

На кухні годинник пробив дев’яту.

— Ну, мені час, — нарешті підвелася Ірина Дмитрівна, демонстративно голосно пересуваючи стілець і поглядаючи на зачинені двері спальні. — Навіть провести не вийшла… Невихована.

— Напевно, Оля вже спить, — припустив Андрій.

Свекруха лише невдоволено пирхнула.

— Виклич мені таксі. Ти бачив, яка там темрява. Я не піду додому пішки.

Андрій мовчки викликав таксі і допоміг матері одягти плащ. У передпокої Ірина Дмитрівна раптом обернулася:

— Ти ж розумієш, що я не просто так про сказала холодильник? Через три місяці ювілей, всі родичі приїдуть… Як я буду виглядати?

— Мамо, я обіцяю подумати…

— Синку, я знаю, що ти любиш маму і знайдеш можливість! — перебила вона. — Або ти хочеш, щоб усі думали, ніби мій молодший син шкодує грошей на рідну матір?

Двері зачинилися. У квартирі запала гнітюча тиша.

Андрій стояв у коридорі, не наважуючись зайти в спальню. У голові крутилися думки:

«Якщо купимо мамі холодильник — Оля вибухне. Якщо не купимо — мама влаштує скандал…»

Він обережно прочинив двері. У темряві роздивився силует дружини, що лежала на боці.

— Олю… — почав він.

— Я сплю, — сухо відповіла вона.

Андрій зітхнув і зачинив двері.

Вранці Ольга прокинулася від звуку чайника, що закипав. На кухні Андрій метушився, намагаючись приготувати сніданок.

— Я подумав… — почав він, побачивши дружину. — Може, справді купимо мамі холодильник? Тільки простіший…

Ольга повільно опустила чашку на стіл.

— Ти серйозно?

— Ну… ювілей же… — він безпорадно розвів руками.

Ольга стиснула чашку в руках.

— Простіший — це скільки, на твою думку, Андрію?

— Ну… є непогані варіанти за двадцять п’ять тисяч, — невпевнено сказав він, уникаючи суворого погляду дружини. — Тільки без усіх цих наворотів…

— Двадцять п’ять?! — Ольга різко поставила чашку на стіл. — Ти в своєму розумі? Ми щойно витратили всю твою премію і половину заробітної плати!

— Але у мами ж ювілей…

— І що? — Ольга нервово м’яла паперову серветку. — Я розраховувала на подарунок максимум в десять тисяч. Давай просто подаруємо їй гроші в конверті — нехай сама вирішує, що їй потрібніше: холодильник або, наприклад, поїздка куди-небудь. Я розумію, що ювілей, але дозволь тобі нагадати, що на минулий ювілей моєї мами ми подарували їй фен.

Так, хороший, але він не коштує двадцять п’ять тисяч. Вся моя зарплата тридцять тисяч!Андрій замислився. У його очах читалася внутрішня боротьба:

— Але… мама чекає саме на холодильник…

— Ти чуєш мене? — Ольга поклала голову на складені руки. — Вона «чекає»? Ніби це її законне право! Подарунок має бути від душі, а не за першим наказом.

— Просто… — він зітхнув, — якщо не купимо, вона образиться. І все свято буде всім за столом розповідати, які ми жадібні…

— А якщо купимо — ображуся я, — твердо сказала Ольга.

Тиша.

Андрій опустив погляд. Він розумів, що варіант з конвертом розумний — мама дійсно могла б купити те, що їй дійсно потрібно. Але думка про її реакцію лякала його більше, ніж гнів дружини.

— Давай… давай хоча б подивимося моделі, — слабо запропонував він. — Може, знайдемо щось дешевше…

Ольга різко розвернулася і вийшла з кухні. За хвилину пролунав звук зачинених вхідних дверей.

Через два місяці Андрій стояв перед вітриною магазину побутової техніки, нервово постукуючи пальцями по склу. На ціннику холодильника красувалася цифра — 35 899 гривень.

«Мамі сподобається», — подумав він, дістаючи кредитну картку.

Увечері, коли Ольга повернулася з роботи, на кухні пахло її улюбленим рагу.

— Я подумав… — почав Андрій, розкладаючи вечерю по тарілках. — Ти була права щодо конверта. Давай подаруємо мамі десять тисяч — нехай сама вирішує.

Ольга завмерла з ложкою в руці.

— Правда? — її очі засяяли. — Ти серйозно?

— Звичайно, — Андрій потер перенісся. — Ми і так сильно витрачали останнім часом.

За два дні до ювілею свекрухи Ольга сама пішла до банкомату, акуратно відрахувала нові хрусткі купюри і купила гарний вітальний конверт із золотим тисненням. По дорозі додому завітала до квіткового магазину — вибрала розкішний букет із білих троянд.

— Дивись, — радісно показала вона чоловікові. — Правда, чудовий букет?

Андрій схвально кивнув.

Причепурившись, Андрій і Ольга вирушили на свято.

Ірина Дмитрівна зустріла їх з сяючою посмішкою, але потім вона зарозуміло поглянула на невістку. Ольга не зрозуміла цього погляду, поки вони не зайшли всередину квартири. У коридорі, мабуть тому, що на кухні така махина не помістилася, стояв новенький холодильник. Один в один, як той, що стояв у них вдома. Ольга зблідла і повернулася до чоловіка, який весь цей час був поруч.

— Ти… купив холодильник?

Андрій мовчав. Його почервонілі вуха говорили самі за себе.

— Не просто купив, — раптом сказала Ірина Дмитрівна солодким голоском, — А зробив мамі сюрприз!

Ольга подивилася на чоловіка, потім на задоволену свекруху.

— Вітаю з ювілеєм, — сказала вона неприродно спокійно і засунула конверт з грошима назад у сумочку.

Ольга просиділа весь вечір у кутку, куштуючи закуски і осушуючи келих за келихом. Її згаслий погляд і блідість обличчя не вислизнули від свекрухи.

— Щось твоя норовлива сьогодні не в дусі, — з насмішкою зауважила Ірина Дмитрівна синові, киваючи в бік невістки. — Мабуть, нарешті зрозуміла, як треба поводитися.

Андрій нервово колупав виделкою оселедець під шубою, коли настав момент вручення подарунків.

— Від нас з Людочкою! — старший брат Сергій урочисто простягнув матері конверт. — Подарункова картка в твій улюблений косметичний магазин!

— Десять тисяч? Я знала, що ти мене любиш, синочку, — Ірина Дмитрівна розцілувала сина в щоки.

Ольга пирхнула так голосно, що кілька гостей обернулися. Її тремтяча рука потягнулася за черговим келихом ігристого.

— Олю, може, досить? — пошепки спробував втрутитися Андрій.У відповідь вона лише демонстративно випила келих до дна.

— Ти взагалі розумієш, що накоїв? — запитала Ольга, коли вони нарешті вийшли з під’їзду. Холодне нічне повітря трохи протверезило її. — Ти взяв кредит? Звідки у тебе гроші?

Андрій мовчки відчиняв двері таксі.

— Відповідай!

— Мама ж… ювілей… — пробурмотів він.

— Ага, — Ольга різко розвернулася. — Значить так. Сьогодні ти не їдеш додому. Повертайся до своєї дорогоцінної матусі — вона явно оцінить твою жертовність.

— Ти що? — вперше за вечір Андрій підвищив голос.

— Коханий, ти перейшов усі межі, — її голос раптово став крижаним.

— Завтра я відправлю тобі другий холодильник. Можеш поставити його поруч із маминим — буде симпатична композиція.

Андрій повернувся до квартири матері, але Ірина Дмитрівна навіть не помітила цього, насолоджуючись своїм днем і спілкуванням з родичами.

Наступного ранку Ольга прокинулася з ясним розумом і холодною рішучістю. Вона методично зібрала всі речі Андрія у валізи, склавши навіть його улюблену футболку з написом «Кращий син», яку подарувала Ірина Дмитрівна.

Поки вантажники акуратно пакували їхній спільний холодильник, Ольга прикріпила до нього записку:

«Тепер у тебе є два холодильники. І жодної дружини. Сподіваюся, мама оцінила твій вибір».

Підписавши документи на відправку, вона замовила собі новий, скромний холодильник, але зате свій.

Андрій тим часом прокинувся на маминому дивані. Його розбудили вантажники, які привезли речі.

— Синку, що тут відбувається?

— Ірина Дмитрівна заглянула в передпокій, де вантажники встановлювали другий холодильник прямо навпроти першого.

— Оля, як і обіцяла, відправила мені холодильник…

Андрій мовчки підійшов до техніки, помітивши записку. Рука тремтіла, коли він розгорнув листок.

— Ну що, вітаю, — уїдливо сказала Ірина Дмитрівна, — Нарешті відв’язалися від цієї амеби.

Андрій подивився на два однакових холодильники, що займали половину коридору, і вперше замислився — а чи потрібно було йому так сліпо слухатися маму? Він намагався додзвонитися до дружини, але все безрезультатно.

Через тиждень після ювілею свекрухи, у двері подзвонили. На порозі стояв Андрій — схудлий, з темними колами під очима.

— Мама…

— Андрій кашлянув, — каже, що два холодильники їй не потрібні. Просить забрати один назад.

Ольга посміхнулася:

— Нехай продасть. Або подарує Сергію з його ідеальною дружиною.

Вона вже зачиняла двері, коли Андрій несподівано уперся в них долонею:

— А якщо… якщо я усвідомив? Якщо готовий змінитися?

— Пізно, — Ольга похитала головою.

— Ти зробив вибір. Двічі.

Двері зачинилися.

Ольга, сідаючи в крісло з книгою, спіймала себе на думці, що вперше за довгий час її квартира здається по-справжньому затишною.