– І що, Ларисо, ти ось так просто перекреслиш 20 років нашого спільного сімейного життя? – Микола стояв під дверима нашої квартири, сподіваючись, що я його зараз впущу.

– Дозволь нагадати тобі, що це не я, а ти все перекреслив, – кажу.

Мій колишній чоловік раптом подарував мені невеликий букет конвалій, і коробку цукерок, і знову став проситися:

– Впусти мене, давай поговоримо як дорослі люди. Я ж не просто так прийшов.

Я впустила Миколу, запропонувала йому пройти на кухню.

– Чай будеш? Кажи, чого прийшов, у мене не так багато часу, – зауважила я.

– Ларисо… розумієш… втомився я жити один, без тебе життя втратило зміст.

На цих словах я аж присіла. Зовсім не схоже це на мого колишнього чоловіка, який завжди мене переконував, що це я від нього залежу, і я без нього пропаду. Микола був хорошим господарем, вмів заробити гроші, все додому купував, але щодо мене, то він був дуже жадібним.

Ми прожили з чоловіком майже 20 років, і за весь цей час він жодного разу не подарував мені навіть квіти, не кажучи вже про якісь дорожчі подарунки.

І хоч я сама працювала і заробляла, та мені не можна було собі ніякі обновки купувати. Типу, для чого тобі нові чоботи, якщо ти ще старі не зносила? Складно повірити, але я мирилася з цим усім багато років – ніякого нового одягу, ніякої косметики, ніяких манікюрів чи зачісок.

“Прозріла” я пізно, сталося це тоді, коли ми святкували мій 40-ка річний ювілей. Вперше в житті я захотіла запросити в ресторан родичів і друзів, адже ніколи нічого подібного у мене не було.

Чоловік спочатку погодився, але вже ввечері того ж дня сказав, що нічого не буде.

– Як не буде? Чому не буде? – в розпачі запитала я.

– А ти рахувала, скільки все це коштуватиме? Якщо ні, то ось, поглянь, – каже мені Микола і дає аркуш А4, списаний з обох сторін. Він порахував, що за 20 гостей в ресторані доведеться заплатити близько 30 тисяч гривень. Плюс мій одяг – 3-4 тисячі, нове взуття десь приблизно так само, ще 2-3 тисячі потягнуть манікюр, макіяж і зачіска.

Я крутила в руках цей аркуш, і не знала, що йому на це відповісти.

– Але ж 40 років – це один раз в житті, – кажу я йому.

– 30, 50, 60 – теж один раз у житті. Ти що, і справді готова викинути 40 тисяч гривень в один вечір? А я не готовий. Якщо у тебе є свої гроші, святкуй, а я тобі нічого оплачувати не збираюся, – заявив мені мій чоловік. – А якщо будеш ще щось подібне вигадувати, то я подам на розлучення.

Своїх грошей у мене, звичайно, не було, адже спільну сімейну касу завжди вів чоловік. Та мене настільки вразив його вчинок, що я зробила те, чого від мене ніхто не сподівався. Я сказала чоловікові, що йду від нього. Наша єдина донька на той час вже була студенткою, поїхала вчитися і вдома не жила, тож я вирішила, що настав час щось змінити.

Я переїхала у квартиру, яка залишилася моїм батькам від бабусі. Це житло вони здавали, але коли почули, яка у мене ситуація, то впустили мене на деякий час в цю квартиру, але єдине, про що вони мене просили, щоб я не поспішала офіційно оформляти розлучення.

– Та кому т потрібна? Ти в свій паспорт заглядала? Та ти ще до мене приповзеш, щоб я тебе назад прийняв, – заявив тоді Микола. Він як завжди був переконаний, що дуже багато для мене робить, а я, невдячна, просто не вмію це цінувати.

Я, все ж, пішла. Спробувала зібрати себе по частинках. Не минуло і трьох місяців, як чоловік знову з’явився в моєму житті. Він пожив без мене, і зрозумів, що йому нелегко. Ще б пак, я ж і прибирала, і прала, і готувала, і гроші додому приносила, і мені ніколи нічого не треба було, я ж жила заради чоловіка і своєї дитини.

Микола клянеться, що він все усвідомив, що любить мене, і якщо я повернуся, то все буде по-іншому.

Та, якщо чесно, то я не знаю, чи варто мені зараз повертатися до чоловіка, адже я хоч і живу в гірших умовах, зате в спокої, і навіть за цей час вже встигла купити собі дещо з обновок, а також змінила трохи свій зовнішній вигляд. Тепер мені подобається жінка, яку я бачу щодня в дзеркалі.

– Ми ж з тобою стільки років прожили, не можна от так просто все забути, ми до молодості не йдемо, а в старості, все ж, зручніше разом, – Микола таки наполягає, щоб я до нього поверталася. Він підключив і моїх батьків, і своїх, і навіть нашу дочку, яка неочікувано стала на сторону батька.

Я сказала, що мені треба подумати, бо направду не знаю, яке рішення мені варто прийняти.

Джерело