– Мамо, тато, знайомтеся, це Люда моя майбутня дружина!

Батьки Єгора побачили вперше наречену сина. І, як це часто буває, вона одразу не сподобалася майбутній свекрусі. За вечерею запитання сипалося, як із рогу достатку.

– А батьки твої чим займаються? А освіта в тебе яка? А готувати ти вмієш?

Люда мужньо відповідала, але було видно, що хвилюється.

Провівши наречену, Єгор повернувся додому:

– І ще, у Люди є син Коля, 3 роки. З батьком Колі не склалося, так буває. Думаю, місця в нас вистачить і для малюка.

Обличчя Тамари Іванівни скривилося. Ось ще не вистачало, з чужою дитиною бабу бере, та ще й у них жити збираються. Треба його відмовити.

– Синку, ну що, інших дівчат більше немає, ну де ти її знайшов? Навіщо тобі чужа дитина, свої потрібні, годуй тепер зайвий рот.

– Мамо, я її кохаю, і до дитини добре ставлюся. Попрошу і тебе упокоритися з цим фактом. Ми поживемо поки що з вами, а потім з’їдемо, не хвилюйся.

Весілля не було, просто розписалися. Люда із сином переїхала до будинку батьків Єгора.

Коля був хлопчиком з гарним апетитом. Він увесь час хотів їсти, що неймовірно дратувало Тамару Іванівну.

– Сергію, подивися, як їсть ця дитина. Він майже один каструлю макаронів з м’ясом з’їв. А цукор, як він їсть, ложками! Такого не прогодуєш! Я ховатиму цукор, він не дешевий, все-таки!

– Тамаро, ну хай їсть дитина, шкода тобі чи що? А Людмила смачно готує, особливо борщ, майже як моя мама.

– Ти дивись, борщ йому мій не подобається, а її подобається. Вона ж буряк червоний додає, я його терпіти не можу. Ну – ну, чоловіче, вітаєш невісточку, значить? Дивись, вона ще себе покаже!

***
– Мамо, Люду кладуть у лікарню, по-жіночому там щось у неї не ладнається. Чи зможеш придивитись за Колею, поки я на роботі?

Коли невістку виписали, вона виглядала змарніла і схудла. Тамара Іванівна з цікавості нишпорила в її документи, і побіліла – рак початкової стадії.

Їй була зроблена щадна операція, і рекомендувалася легка праця.

– Єгоре, я знаю, що було у неї, прочитала в документах. Мало того, що вона, швидше за все, не зможе мати дітей, то ще й працювати довго не зможе. Ну і на який х…, така дружина потрібна?

– Потрібна, мамо, уявляєш. Лікарі вчасно помітили хворобу і сказали, що все буде добре, головне перевірятися.

За пів року Людмила була в положені, з’явився в них син.

– Мамо, а чому Люда на городі працює, вона 2 тижні тому тільки з лікарні вийшла, їй же не можна! І спека зараз, їй не можна на спеку!

– Чого це їй не можна? Он раніше баби взагалі в полі народжували і йшли далі працювати.

– Зараз не той час, не порівнюй. Я проти того, щоб ти змушувала її працювати на городі зараз. Їй відпочинок потрібен, нехай малюком займається.

– А мені, отже, не потрібний відпочинок? Знаєш, що, синку, привів дружину до хати, ось хай і працює на рівних. Коля її он як поїсти любить, не встигаєш готувати. Жаліти її я не буду, мене ніхто не жалів у молодості. Баба Наташка твоя знаєш як мене ганяла, і нічого, вижила якось.

– І ти їй мстишся тепер, що в тебе свекруха зла була? От і не будь такою, як вона. Будь добрішою.

Тамара Іванівна невдоволено хмикнула. Жодного розуміння, а ще син називається.

– До речі, сестра твоя Оксана дзвонила, має народити день у день. Поїду до них. Адже їй важко буде перший час, треба допомогти. Хто, як не рідна мати допоможе доньці.

– Значить, Люда повинна працювати тут по господарству цілими днями,
а Оксанці не можна? Подвійні стандарти якісь. Ну, зрозуміло, це ж рідна дочка.

***
– Ну, все, ми з’їжджаємо від вас. Я взяв кредит, купили будиночок свій, потихеньку виплачуватимемо.

– Ну нарешті. У тиші хоч поживу, бо діти ваші галасливі такі, голова вже болить від їхнього крику. Посуд, меблі купувати будете? Бо у нас зайвого немає нічого, своє наживайте.

– Не хвилюйся, розберемося.

Пройшло 15 років…

– Синку, зовсім мені погано, і з головою щось стало, не розумію нічого. Інсульти ці ще підкосили, робити нічого не можу, з рук все валиться. Догляд за мною потрібен хороший. У вас кімната є вільна, Колька вчитися поїхав, може я до вас переїду? Люда все одно вдома працює, от якраз і доглядала б мене? Ось, батька як не стало, зовсім я розвалюватися почала.

– А Оксана, дочка твоя улюблена, що ж не може?

– Ти що, Оксаночка працює, та й не можна їй перетруджуватись, у неї тиск.

– Так і моя дружина не дурня валяє вдома, вона шиє на замовлення цілими днями, у неї черги, я сам готую часто. Та й чи захоче вона…

– Нізащо! Ти забув, як вона мене ображала раніше, шматком хліба дорікала, та вічно невдоволена була? Я от пам’ятаю! А тепер, значить, Люда різко хорошою для неї стала, коли припекло!? Ну, вже ні. У неї дочка є, от нехай вона й доглядає.

***
Тамара Іванівна була ображена відмовою.

– Не хоче? Ображала я її? Так я… Скільки добра я вам зробила, годувала вашу родину, з дитиною сиділа. Невдячна! Я все життя знала, що вона змія підколодна! Щоб ноги її в мене більше не було! І ти теж, ганчірка, а не мужик, дружина дорожча за матір!

Оксана теж відмовилася забирати матір до себе. Приїжджала періодично та їхала. Єгор привозив матері продукти, возив її до лікарні. І щоразу вислуховував, яка в нього погана дружина, де це бачено, що чоловік сам все робить.

Тамари Іванівни не стало вночі – пішла уві сні. Люда відмовилася йти на похорон.

– Єгоре, не ображайся, але я не піду. Вона все життя мене ненавиділа, хоча поганого я нічого їй не зробила. І Колю вона постійно ображала, дорікала з’їденою їжею, цукор ховала. Батько твій був чудовий чоловік, завжди заступався за нас із сином. Ображена я сильно, і з її відходом образа нікуди не подінеться.

Єгор з розумінням поставився до слів дружини. Хоча це і його мати, але, що заслужила, те й отримала.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.