— Привіт, – каже Алла подрузі, – як справи? Давненько ми з тобою не перетиналися. Я, грішним ділом, твою Оленку і не впізнала.

Зіткнулася з нею в торговому центрі ніс до носа, машинально привіталася, а тільки потім зрозуміла, що це твоя донька. Вона так змінилася…

— Привіт, – відповідає Наталя Леонідівна, – так уже, змінилася. А толку від цього? Тільки себе втратила, а нічого не набула.

Оленка з дитинства була яскравим рудим сонечком, вогняне волосся, ластовиння влітку, променисті зелені очі, білошкіра й пухкенька, реготушка й заводило у всіх дитячих, а потім і підліткових компаніях.

Волосся її, як це частенько буває в рудих, завивалося. До 18 років Оленка приборкала пухнасту хмару і стала носити розкішні локони.

Але в торговому центрі Алла зустріла зовсім не таку дівчину, тому й не впізнала відразу.

— Сама на себе не схожа, – співчутливо кивнула Алла Наталії Леонідівні, – схудла, і ця стрижка, так шкода її шевелюри, а навіщо вона в брюнетку перефарбувалася?

— Ти ж бачила її Женю, – Наталя Леонідівна навіть рада була можливості виговоритися, – Оленка почала змінюватися, як заміж за нього вийшла. Точніше навіть не відразу, а після появи онуки.

— Ну ти і поправилася, – сказав чоловік Оленці місяці через 2 після появи дитини, – і так була пухленька, а зараз і зовсім. Я чомусь завжди про струнку дружину мріяв…

Я б після таких слів цьому Жені таке влаштувала… Ти ж одружився на такій яка вона була, та ще й проти волі її батьків, які наполягали рік почекати, поки наречена закінчить навчання? Твою ж дитину тобі щойно дружина подарувала! Але Оленка любила свого чоловіка.

Вона задумалася, почала виснажувати себе дієтами і всякими вправами. Старання увінчалися успіхом: через рік молода жінка схудла до таких параметрів, що речі, які вона носила до цікавого положення, просто злітали з неї.

Щоправда, доньку довелося перевести на суміші з 4-х місяців, оскільки молоко пропало. Чи то від інтенсивного схуднення, чи то на нервовому ґрунті.

— З глузду з’їхала, – сказала тоді Оленці мати, – дитині нашкодила, а що придбала? Думаєш, що худий оселедець буде потрібний твоєму розбещеному чоловікові?

Оленка була впевнена, так, він мріяв про струнку дружину, тепер вона струнка, тепер буде потрібна. Так вона думала, поки не почула:

— Ти б в зал записалася, на тренажери, у тебе дупа стала плоска, як млинець. Присідати треба.

І Оленка почала присідати, удома, до упаду, бо ніхто з рідних не висловлював бажання посидіти з дівчинкою, доки вона накачуватиме м’язи на змарнілій і пласкій дупці.

Точніше, мамі було ніколи, працювала ще Наталя Леонідівна, свекруха жила далеченько, а чоловік, приходячи з роботи, бажав відпочити.

— «Шкода, що в нас донька руденька, – сказав Женя задумливо одного вечора, – як би я хотів доньку-брюнетку з блакитними очима…».

Цікаво, звідки доньці бути брюнеткою, якщо світло-русявий чоловік одружився з рудоволосою Оленкою? Але чоловік продовжив:

— Та й ти могла б переглянути свій зовнішній вигляд, що це за колосок на голові? Треба пофарбуватися в темний і зробити стильну стрижку.

Оленка-брюнетка зі стрижкою “каре боб” мала моторошний вигляд: занадто білошкіра, та ще й веснянки. Мама сказала доньці прямо: тобі не личить, і хоч навиворіт вивернися, твій чоловік знайде ваду.

— Він не із заплющеними очима тебе до РАЦСу повів, – справедливо зауважила подруга Олени, – годі вже підлаштовуватися під його фантазії. Хворі, до речі.

Але Олена ще кохала. Вона намагалася відповідати, тому, отримавши зауваження, що стала надто худою, «взятися нема за що», дівчина налягла на булочки та хліб і спішно “наїла” 7 кілограмів, щоб отримати одобрення:

— І поміняй уже колір волосся, ти маєш вигляд, як зомбі, тобі не личить чорний. І почни вже якось розвиватися, книжки почитай спеціальні, з тобою навіть у спальні нудно, – сказав чоловік.

І ось тут очі в Оленки відкрилися.

— Я сама до РАЦСу йшла із заплющеними очима, – сказала вона мамі, коли прийшла до рідної домівки з донькою та речами, – дивлюся на чоловіка: лисіє, черевце з’явилося, підборіддя скошене, заробляє так собі, три роки прожили, а джинси нові купувала на гроші, що ви мені подарували на іменини. А корона на голові – ого-го!

Оленка не тільки мамі це сказала, вона й чоловіка приголомшила несподіваною правдою: про кривенькі ніжки, про лисину і зайвий жирок, про повну нікчемність і сідниці неправильної форми.

І про те, що подвигів у площині горизонту вона від нього жодного разу не бачила, якщо не вважати подвигом те, що в них є донька. Пухкенька, рудоволоса донька з очима кольору лісового горіха.

Женя кричав. Ні, він почав навіть не кричати, а пищати тоненьким жіночим голосом, що Оленка має бути рада, що він на неї колись узагалі увагу звернув, що кому вона жирна й страшна потрібна, крім нього, але дружина його вже не слухала: речі збирала.

— Уявляєш, – розповідала Наталя Леонідівна Аллі, – за три дні сваха прийшла, звинувачувала доньку, що вона занурила Женю в депресію, похитнула його самооцінку, що так із чоловіком, тим паче з чоловіком та батьком дитини, чинити неправильно, і що донька мусить вибачитися.

Оленка вибачатися відмовилася. Ще через 2 тижні вибачатися прийшов Женя. Обіцяв золоті гори, клявся в коханні, казав, що не може без неї і доньки.

— А я можу, – жорстко сказала Оленка, – я тобі була потрібна для самоствердження. Ти, виявляючи мої уявні недоліки, просто самостверджувався за мій рахунок.

Я не знаю, яке рішення ухвалить Олена, чи дасть вона Жені другий шанс. Я б не дала, а ви?

КІНЕЦЬ.