Коли в житті Ірини з’явився Назар, Зоя Іванівна щиро раділа: начебто приємний молодий чоловік, працює, красиво залицяється, та й доньці він, видно, до душі припав.

— Я раділа, — зізнається Зоя Іванівна.

— Іринці моїй довго в особистому житті не щастило. Було два романи, але перше її шкільне кохання не склалося: підловила вона хлопця на його батьківській дачі з іншою.

Вони відпочивали там удвох, Іринка пішла на електричку ввечері, треба було наступного дня на роботу, а вставати ні світ ні зоря не хотілося. У результаті — забула на дачі мобільний і ключі від квартири, а я у від’їзді була, до мами їздила.

Довелося доньці повернутися, сорок хвилин її не було, може, трохи більше. А він уже встиг у ліжко з сусідкою по дачі стрибнути. Яке ж це було горе?

Ірина довго переживала, на чоловіків не дивилася.

Потім зустріла ще одного чоловіка, пів року зустрічалися, а потім випадково донька Зої Іванівни з’ясувала, що у чоловіка в Рівному законна дружина і двоє діточок.

Пісня у кавалера була стара як світ: «Ми давно чужі люди, просто офіційно не розлучені». Але Ірина розсудила, що такий чоловік їй не потрібен. І знову довго була сама.

Донька Зої Іванівни спокійна, симпатична, струнка. Так, її врода в очі не кидається, спокійна краса. Невдачі в особистому житті її не озлобили, спілкувалася з подругами, працювала.

Цього року Ірині 27 років, як вважає мама, пора б уже заводити сім’ю і дітей. Сама Іра теж хоче міцних стосунків, із задоволенням возиться з племінницею від двоюрідної сестри, з дітьми подруг.

Двоюрідна сестра якось і познайомила Іру з Назаром. Чоловік її колись працював разом з цим молодим чоловіком, а тут вони перетнулися на відпочинку, кілька днів хлопець провів з родиною Ірини, приятельство продовжилося і вдома.

Познайомити з Іриною Назар попросив сам: вона дзвонила кузині, і на екрані мобільного висвітилося фото дівчини:

— Хто така? Кузина? Неодружена? Красуня яка!

Потім була, нібито, випадково влаштована зустріч, обмінялися телефонами, сподобалися одне одному, почалися стосунки.

Ірина досить скоро познайомилася з батьками Назара, представила його, у свою чергу, Зої Іванівні.

Чоловікові 29 років, виріс з матір’ю і батьком. Щоправда, батько пару років тому від матері пішов — одружився з молоденькою.

Але мама у Назара не впадає в тугу, працює і непогано заробляє.

У чоловіка теж з роботою все гаразд, він начальник відділу в комерційному банку, зарплата у нього явно вища, ніж у Іринки: донька Зої Іванівни працює у відділі кадрів великого підприємства.

У мами Іри серце раділо, дивлячись на доньку: передчувала весілля, благо, було де жити, є у Зої Іванівни друга квартира, яку вона доньці мала намір віддати.

— І онучат уже передчувала, — усміхається жінка. — А що? Нормальне бажання. Роки йдуть. Не в сорок же років Іринці за первістком вирушати. А тут уже майже рік зустрічаються, самі про весілля заговорили при мені.

Ця розмова все і перевернула і, як здається Зої Іванівні та Ірині, практично поховала всі надії.

Сиділи, пили чай у майбутньої тещі, роздумували над датою, мали намір заяву електронно на реєстрацію шлюбу подавати. Зоя Іванівна щось говорила про квартиру, про те, що декрет не треба затягувати.

— Не пам’ятаю точно, що саме я сказала, але щось на кшталт того, що коли дитина маленька, звичайно, трохи важкувато. Але вам буде легше, поживете в квартирі, за оренду не треба буде платити, а з часом, мовляв, накопичите на щось більше.

— А чому нам коли дитина маленька має бути важко? — несподівано запитав Назар майбутню тещу.

— Ну як чому? — здивувалася та. — Усім нелегко доводиться. Маленька дитина, безсонні ночі, нові ролі для вас. Та ще й зарплата одна. Особливо важко тим, хто в цей час іпотеку платить або оренду…

— Не зрозумів я, — знизав Назар плечима. — А чому зарплата одна, Ірина ж працює.

Зоя Іванівна вразилася такій незрозумілості, начебто адекватний молодий чоловік, пояснила, що так, Іра працює, потім піде у відпустку по догляду за дитиною, буде невелике грошове забезпечення.

І так — три роки. У когось менше, хтось няню наймає, хтось бабусям довіряє чадо, якщо бабуся на пенсії. Але це не їхній випадок, і вона, і мама Назара працюють.

— І все одно я не зрозумів, — заявив Назар уже обурено. — А чому коли дитина маленька не можна працювати? Ні, не скинути дитину на няню, але зараз же безліч професій, за якими можна працювати віддалено.

Немовля ж не цілодобово буде на руках кричати, можна пристосуватися. Якщо є бажання. А сидіти на шиї чоловіка і витрачати на одну зарплату — таке собі.

Ось у мене мама працювала, батько приходив ввечері, і мама займалася мовами зі школярами, гроші заробляла.

— Я мов не знаю, — спробувала пожартувати Іринка. — Тож підробляти репетиторством не зможу. Та й узагалі не знаю, чи є десь потреба у віддаленому співробітнику відділу кадрів, тож доведеться тобі, милий, мене годувати й напувати.

— Не згоден, — Назар почав гарячкувати. — Моя мама теж не вчитель англійської мови, просто непогано її знає. Це був її спосіб заробляти, а ти знайдеш свій. Який ти предмет найкраще знаєш?

Можна контрольні робити студентам. Можна, чорт забирай, підлогу мити або вікна в когось за наймом, якщо більше ти нічого не зумієш придумати. Але не просто ж так сидіти на шиї чоловіка?

Ні, це якось не сучасно зовсім. Жінка має бути фінансово самостійною. Так, навіть заміжня і так, навіть коли дитина маленька!

— Якось нам все ж таки вдалося розмову перевести на іншу тему, а потім, коли Назар пішов, Іра мені й сказала, що, мабуть, цей теж — повз пройшов, — засмучена Зоя Іванівна.

– Прикро, звичайно, але краще зараз повз, ніж потім, коли настане цей самий час, коли дитина маленька, сидіти й слухати, як чоловік бурчить з приводу того, що він не зобов’язаний годувати дружину коли дитина маленька.

— Цілком згодна з тобою й Ірою. Не потрібен такий чоловік, це не кам’яна стіна, це справжній “ділю пополам”. Підлогу мити Іринка повинна буде? А він сам у відпустку по догляду за дитиною не хоче сісти? Іра буде працювати, а він нехай щось вигадує, вікна миє, наприклад, — киває подруга Зої Іванівни.

Пропонувати Назару такий варіант Ірина не хоче.

Вона взагалі нічого спільного більше з Назаром мати не хоче. Якось завзято й різко він показав себе «у всій красі».

А ви що думаєте?

Чи нормально, підробляти, коли дитина маленька? Це сучасно і правильно? Чи Назар абсолютно обґрунтовано пішов лісом?

Бо, знаєте, у наш час, коли жінки такі сильні й самостійні, іноді здається, що чоловіки трохи загубилися у своїх очікуваннях.

Мені так хочеться, щоб моїй Іринці нарешті пощастило знайти справжню опору, а не того, хто буде рахувати кожну копійку і вимагати, щоб жінка тягнула все сама.

Дуже цікаво почути ваші думки, адже, як кажуть, “одна голова добре, а дві — краще”, особливо коли йдеться про таке важливе, як сімейне щастя!