Є у мене знайома жінка, вона звичайна була і життя у неї було нічим не примітне: робота, діти, чоловік.

Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік спився, ображати почав Ніну, вона плакала.

Діти звали до себе, і Ніна їздила до них, але! Тільки в гості, на тиждень і не більше. Вони мають своє життя, свою сім’ю.

Так, звичайно, всі одне одного люблять, але жити треба окремо. З чоловіком розлучилася, але жили в одній квартирі. Винаймати інше житло – не потягнула б, надто маленька пенсія.

І тут я запропонувала їй пожити на своїй дачі: хатинка крихітна, без опалення, ділянка заросла травою, зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є лазня та сарай із дровами.

Ніна подумала: хоч літо, але спокійно пожити, не чути принижень від чоловіка, не боятися, що в голову полетить черговий ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде зняти собі житло.

Я і відвезла її туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей.

Першого ж ранку, вийшовши босоніж на ганок і слухаючи голосний спів птахів, що раділи, вона відчула себе щасливою. Зовсім недалеко був придатний для купання ставок і Ніна почала там купатися.

У будиночку навела лад, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі. Купувала недорогі продукти в місцевому магазинчику та готувала смачну їжу.

Річ у тім, що у Ніни була своя особливість: вона любила різні приправи, прянощі та трави, знала їх властивості, особливості та привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці.

І простий рибний супчик з путасу у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах манив до каструльки ще від порога. Напевно, саме цей запах і привернув до Ніниного будиночка безпритульного облізлого кота.

Увечері, повертаючись зі ставка, вона побачила його на своєму ганку.

– От і зустрілися дві самотності, – заспівала Ніна і винесла коту мисочку з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, все з’їв, облизнувся і залишився у Ніни жити.

Навівши порядок у будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку. Вичистила кущики смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки.

Кіт Василько ходив за господаркою по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, втикаючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося…

Якось увечері, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік ділянки машину. Машина чорна, крута.

– Мабуть, дуже дорога, – подумала Ніна.

Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і спитав, чи не можна поблизу набрати чистої води?

– Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є криниця.

Виявилось, що чоловік був на риболовлі на місцевому озері, їде назад, а тут колесо пробилось. А запаски нема, не подбав.

Ось, подзвонив своєму водієві й тепер чекає на нього з новим колесом. Ніна, запросила чоловіка до будинку, запропонувала повечеряти.

Михайло Васильович із задоволенням погодився і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, попросив добавки.

– Ви все так смачно готуєте? Все вмієте? – Запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.

– У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, вам платитиму. А за продуктами вас мій водій возитиме і до міста теж він привозитиме. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам платитиму.

І Ніна не відмовилася. А що, вона готувати любить і готує завжди з душею. Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що?

І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок та в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василька (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де купували все необхідне.

А потім Ніна готувала, ні, не готувала – творила шедеври! Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами та міксерами.

На плиті у великій каструлі стояв борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці, під рушником підходило повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж повітряні булочки.

Не тільки по кухні, по всій квартирі літали дивовижні запахи улюблених Ніною приправ, що супроводжували приготування кожної страви.

Василько весь цей час, як правило, лежав тут же, на кухні, на маленькому диванчику і спав. Наприкінці “робочого дня” йому діставалися рибні хвости чи м’ясні зрізки.

Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила у кухні на столі великий букет із запискою “Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!”

Поруч лежав конверт із першою зарплатою. Ніна, забираючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже холодно.

Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А якось, у п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними булочками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на риболовлю.

І вона погодилася. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували та сміялися. Ну як діти!

А восени Ніночка вийшла за Михайла Васильовича заміж. Виїжджаючи назовсім з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!