Якось, одного року, у сусідів дуже вродила груша. Гілки з плодами просто гнулись до землі.

А у Світлани, дуже захворіла маленька донечка. Дівчинка дуже сильно кашляла і слабшала з кожним днем. Тоді була нереальна спека.

Донечка нічого не хотіла їсти, і мама зневірено запитувала її, може щось їй хочеться поїсти, може щось купити ? І от дівчинка, вже зморена від хвороби, сказала мамі, що вона б з’їла шматочок груші!

Тому, Світлана пішла до сусідів просити груші. Вона не любила таке робити, оскільки завжди вважала, що просять жебраки! Проте, зібрала свою гордість в кулак і пішла.

Жінка попросила в сусідів одну грушу, пояснивши це тим, що дочка сильно хворіє і хоче.

Проте, сусіди , чоловік і дружина, подивились одне на одного і розреготалися! Сусідка промовила: що ж ви всі грушку хочете. Цьому дай, тому дай. Якщо ми всім так роздавати будемо, то що ж нам залишиться?

І не дали, уявляєте. Не дали однієї груші. А ця маленька дівчинка померла. Звісно, може ,грушка і не врятувала б її життя, але вона просила з’їсти шматочок груші.

Пройшли роки, як у сусідів цих, у яких груша була , захворіла теж дочка . А тоді якраз голод почався , а худоба похворіла і майже у всіх селян загинула.

А хвора дочка грушевих сусідів дуже просила пиріг із сиром. Але молока у них на цей пиріг не було.

А от у Світлани корова доїлася добре. Ця корівка рятувала тоді всю сім’ю і всіх дітлахів.

Світлана, дізнавшись про те, що її сусідка бігає в розпачі по селу і шукає молоко, якого ні в кого не було. А до Світлани вона не йде, зрозуміло чому.

Світлана одразу взяла відро молока і віднесла сусідці. Свою сім’ю вона обділила, але сусідці віднесла. Жінка мовчки подала це відро, подивилась в очі сусідці і пішла додому. А сусідка теж не промовила ні слова. Лиш стояла і дивилась на повне відро молока.

І от дочка сусідів одужала тоді .

Коли мені бабуся  Світлана розказувала цю історію, то з тих пір вже минуло багато років, мабуть п’ятдесят. І сусідів цих вже не було, вони виїхали і там жили інші люди. Але ця груша залишилась і гілки з неї звисали на подвір’я бабусі Світлани.

Але ні бабуся, ні я ніколи з того дерева груші не взяли . Бабусі було страшно і боляче навіть дивитись на це дерево. Хоч груша і не винна і зовсім не страшна.

Найстрашніше, це черствість та жадібність людей.

КІНЕЦЬ.