У неділю ми відсвяткували день народження моєї доньки. Їй виповнилося п’ять років. Адже в неї такий вік, що вона вже все пам’ятає.

Ми з чоловіком дуже раділи, що донечці сподобалася свято.

Парк розваг, прогулянка, торт, про який донька давно мріяла, а потім її улюблене морозиво в кафе. Увечері дочка була дуже втомлена, тому скоро лягла спати. А ми з бабусями та дідусями ще сиділи за столом.

У вівторок до мене зателефонувала моя найкраща подруга.

Сказала, що хоче приїхати в гості привітати донечку.

Я одразу подумала про те, що не встигну за такий короткий проміжок часу підготуватися до її приходу. Адже потрібно забрати доньку з дитячого садка, сходити в магазин по продукти й щось приготувати. Я згадала, що в мене ще й не прибрано. Коли ми зранку збираємося на роботу, таке часто буває. Всі речі розкидані. Тож потрібно все встигнути до приходу подруги.

Коли ми з чоловіком вийшли з дитячого садка, я сказала, що нам ще потрібно сходити в магазин. Дочка раділа, що я куплю їй ляльку. Але тільки ми зайшли в супермаркет, як почалося…

Діана стала вередувати, вона тягла руки до цукерок, кричала, плакала.

Мої слова, що в нас вдома те все є, на неї не діяли. Вона вперто хотіла щось собі придбати. Я здогадувалася, що так буде, але не могла залишити дочку вдома. Ми підійшли до каси, донька схлипувала, адже я на неї кричала за поведінку.

Ми вийшли з магазину. На вулиці було спекотно, не зважаючи на те, що був вечір. Дочка знову розплакалася. Цього разу вона хотіла пити. І саме солодку воду, яку ми купили в супермаркеті. Я знову стала на неї кричати. Повз нас проходила жінка, яка це все чула. Тоді вона підійшла до мене та мовила:

– І моя донечка ще та капризуля була. Я теж сварила її. А потім вона захворіла.

Я б все віддала, щоб вона була здоровою.

І жінка пішла. Я ж стояла, мов вкопана. Навіть не знала, що сказати. Справді. Невже мені шкода для дочки воду? Хай п’є. Ще купимо. А я через подругу, яку бачу раз у пів року, сварю на дочку. За що? За те, що вона хоче моєї уваги? Подруга хай приходить, пригощу, чим маю. Адже це незапланований візит.

Нічого страшного не трапиться, якщо я не встигну щось приготувати чи прибрати.

Переживу. Головне, щоб дочка була здоровою та щасливою, а все інше неважливо.

КІНЕЦЬ.