– І гроші не допомогли – зібрався і пішов. Бідолашна Люба, для кого ж вона так старалася, – в селі новину про те, що Михайло пішов від Люби не обговорював хіба що лінивий.

– А що її шкодувати? Сама винна. Хто ж на стільки років чоловіка вдома самого залишає? Хотіла грошей – має гроші, а чоловіка позбулася, – говорили одні.

– Та він невдячний, стільки років жив за гроші Люби, а тепер вона стала йому непотрібною, – казали інші.

Люба і сама не могла повірити, що все ось так може обернутися. До останнього з нею Михайло говорив по телефону, і жодного разу навіть натяком не дав зрозуміти, що щось не так. А тепер просто зібрав свої речі і пішов. Пішов не в нікуди, а до іншої.

Люба була в розпачі, вона розуміла, що на рівному місці це не сталося зненацька, а ця жінка вже була у Михайла певний час, він її просто приховував, а дружині своїй брехав. І тоді, коли казав, що все добре, і тоді, коли гроші собі на машину узяв. А Люба нічого не шкодувала чоловікові – він попросив, і вона дала 30 тисяч євро на новеньку машину з салону.

За ті 20 років, що вона була в Італії, вона навіть дуже непогано доробилася, і цим неабияк пишалася. Вони ж Михайлом як тільки одружилися – нічого не мали. А зараз у них дім на два поверхи, подвірʼя як з картинки, син живе окремо  квартирі, яку мама купила за заробітчанські гроші.

Начебто, весь цей час всі були задоволені, Люба висилала гроші, а Михайло за них дім для них будував. Мріяли, що тепер у них є все необхідне для щасливої старості. Коли Люба їхала на заробітки, їй було всього 40, а зараз 60. І хоч виглядає вона ще навіть дуже непогано, та розуміє, що час летить з шаленою швидкістю.

Люба приїхала додому ще на початку літа. Спеціально взяла відпустку, бо хотіла з чоловіком на курорт поїхати, щоб і підлікуватися, і разом побути. Михайло про її план знав і не заперечував. А коли вона повернулася дружина додому, він заявив, що нікуди не їде, бо йде від неї.

– Машину я беру собі, а тобі будинок залишаю, – сухо заявив Михайло і став збирати речі.

– Машина куплена за мої гроші, чи ти забув? – нагадала Люба.

– А ти думаєш, що я ці 20 років тобі безкоштовно майстром був? Он які хороми набудували, все тобі залишаю, – Михайло щиро вважав, що він заслужив на цю машину.

Від розгубленості Люба не знала що й казати. Михайло в той же день, що вона приїхала, зібрав свої речі у валізи, сів в машину і поїхав у своє нове життя, а їй залишив лише ключі від будинку на тумбочці.

– Сину, тато поїхав, – Люба відразу набрала сина, це перше, що їй спало на думку.

– Куди поїхав? – перепитав, бо нічого не зрозумів син.

– Якби я знала куди. Сказав, що йде від мене, зібрав речі, завів машину і все. А я тут сиджу і не знаю, що робити.

Син був здивований не менше ніж мама. Він жив у місті, до батька навідувався не часто, тому навіть не підозрював ні про що. Але після розмови з мамою Юрій набрав і тата. Михайло ще був в дорозі, та слухавку від сина він узяв.

– Тату, що ти твориш? Тобі 60 років, у тебе внуки, – пробував засоромити батька син.

– А ти що думаєш, що в 60 життя закінчується? Помиляєшся, в 60 життя тільки починається. я, синку, нарешті, зрозумів, що хочу жити так як я хочу, а не так як казала мені твоя мама. Ну що це за життя, найкращі роки, а вона там, я тут. Зробила мене спочатку прорабом – бо купу років будувалися, а потім – сторожовим собакою, сиди Михайле, хату пильнуй. Ні, синку, з мене досить.

Михайло сказав все як думав, і син розумів, що нема за що батька картати, бо в нього своя правда. А в мами своя. І попробуй тепер розбери, хто з них правий.

Тепер син в цій ситуації і не знає, на чию сторону стати. А яка ваша думка, хто тут правий?

Джерело