– Та все забирай, тільки провалюй швидше! Зрозумів? – давлячись слізьми образи, кричала чоловікові Аліна.

– Хвилину назад ти стояла й плакала, а тут раптом голос прорізався? Цікава ти! Думаєш не піду, і в ногах твоїх валятимуся? Не дочекаєшся, ясно?

– Ти можеш просто мовчки зникнути? Адже це не я зрадила! А ти! Ти! Май хоч краплю поваги!

– Краплю поваги? – він навіть почервонів від злості. – Та я втомився від тебе! Щодня вислуховувати одне й те саме!

– Мишко, треба з’їздити в лікарню! Мишко, давай сьогодні проведемо час разом! Мишко, мені потрібна допомога! Мені треба це, мені треба те. Треба, треба, треба… Тільки про себе й думаєш, я для тебе нуль без палички!

– Та я найкращі роки на тебе витратила! А ти за кожною спідницею тягаєшся, як пес…

– Та за такою спідницею, дорога, можна й потягатися! Вона мене хоч би цінує! І чує! Зрозуміло?

На останній фразі Мишко голосно стукнув кулаком по столу. Кішка Буся, що мирно спала на дивані, прокинулася, і поспішила на захист до господині.

– Подивимося, як ти заговориш, коли я Бусю в тебе заберу!

– А кішка тобі що зробила? Не віддам! – очі Аліни знову почали сповнюватися слізьми.

Відповіді не було. Стукнувши дверима, чоловік покинув квартиру, яку вони разом з Аліною купили кілька років тому.

А дівчина сіла у крісло, і затулила обличчя руками. Їй не хотілося вірити, що ось так мають закінчитися її перші стосунки, її перше і, як вона думала, останнє кохання.

Буся ніби відчула стан господині. Накрутивши вже десяте коло навколо її ніг, кішка застрибнула до Аліни на коліна.

– Буся, Буся, – схлипуючи, заговорила дівчина. – Одна ти в мене залишилася, і то мужик недолугий забрати хоче. Підкажи, що робити? Як жити, га?

Але Буся мирно лежала навколішках, зігріваючи господиню своїм муркотінням.

Аліна розглядала вітальню. «Цей телевізор ми купили торік, бо Буся турнула старий, коли ловила сонячних зайчиків… А от дірка у дверях. Зовсім непримітна, маленька, про яку знаємо тільки ми з Мишком. Ох і веселилися ми тоді…»

Відчувши, що господиня страждає, Буся запитливо подивилася на неї. Але вже за секунду погляд кішки виявився прикутим до горобця, що сів на карниз. Швидко зістрибнувши з колін, Буся поспішила на підвіконня. Іііі!

– Буся? Буся!

Підбігши до вікна, серце Аліни впало: кішки ніде не було.

– Боже мій, боже мій! – заголосила Аліна, визираючи все далі. – Ми ж живемо на третьому поверсі! Буся, дівчинко моя, де ти?

Раптом вона помітила кішку, що зачепилася за ліану, яка прикрашала балкон сусідки знизу. Буся, мов супергерой, повільно сповзала по рослині вниз.

– Ану повертайся назад! – гукнула домашній улюблениці Аліна, ніби тварина могла їй відповісти. Аліна поспішила вниз.

Але, вийшовши з під’їзду, вона не побачила кішки. Як не намагалася Аліна шукати, і звати Бусю – її ніде не було.

Серце мало не вистрибнуло з грудей, коли за кілька метрів почулося шарудіння. Розкидавши нещодавно зібране двірником сміття, кішка продовжувала полювання на горобця.

– Буся! Пішли додому! Ах ти хуліганко, не чіпай пташку!

Почувши голос господині, Буся прийняла рішення вчинити точно навпаки, й кинулась навтьоки.

У домашньому одязі Аліна побігла за кішкою. Буся вміло оббігала перехожих, що зустрічалися. На жаль, господиня була не такою умілою, бо встигла наступити, як мінімум, трьом людям на ноги.

Опинившись поряд із дорогою, Буся зупинилася. Аліна, сподіваючись, що біг із перешкодами закінчено, теж уповільнилася.

Але варто було світлофору запалити зелений сигнал, кішка помчала далі. Наче знала правила дорожнього руху.

– Ні, ні, ні! Буся!

Щойно дівчина ступила на смугу пішохідного переходу, світлофор спалахнув червоним. Спершись на стовп, що стояв поруч, Аліна спробувала перевести дух. Де її тепер шукати?

Чи далеко втекла? – тривожні думки безладно кружляли в голові. Але варто було їй підвести очі, як перед нею постало кафе, на веранді якого за одним зі столиків сиділи двоє людей: Михайло, і молода, красива дівчина у квітчастій сукні.

На ногах, що не гнуться, Аліна підійшла до краю будівлі. Столик знаходився за кілька метрів, тому вона чудово могла чути розмови відвідувачів.

– Ні, це не правильно. Я тільки себе мучу… Треба йти… – прошепотіла жінка, хитаючи головою.

Але цікавість взяла гору. Трохи визираючи з-за рогу, Аліна прислухалася.

– Ти не пишеш мені вже другу добу! Це нормально взагалі? – спитала Мишка дівчина, стукаючи дзеркальцем, у яке вона щойно дивилася, поки підфарбовувала пухкі губки.

– Олено, я все сказав на минулій зустрічі. Ми не маємо майбутнього. Це кінець!

Почувши це, Аліна здригнулася.

– Чому це? Тобі не п’ятдесят і навіть не сорок! Тим більше твоя дружина про все дізналася… Це ж на краще. – Олена театрально надула губи.

Мишко відвів погляд. Прокашлявшись, чоловік продовжив:
– Так, дізналася. І я дуже винен перед нею.

– Що?! Винен?! Та ти щасливий повинен бути, що вона тебе нарешті відпустила!

– Яка тепер різниця … Я зробив непоправну помилку. Але більше я так не вчиню.

– Ти ненормальний! – тупнула ніжкою Лєна. – Та кому ти тепер потрібний?

– Нікому, – спокійно підсумував Мишко. – Але це й буде моєю карою, Олено. Вибач, але разом ми не будемо. Це виключено.

– Тобто тобі наша ніч взагалі нічого не означає? Пам’ятаєш, як нам було добре… Я ж кохаю тебе, любий, – дівчина поклала свою руку, на руку Мишка.

– Я був не тверезий, Олено. І це був дуже тяжкий тиждень. Лікарі сказали, що з кожним роком наші шанси завести дитину лише зменшуються. Через це ми з дружиною часто сваримося. Все на нервах. Але я даремно тобі це розповідаю.

На очі Аліни знову навернулися сльози. Жінка приклала руки до рота, щоб ніхто не чув її схлип.

– Справді, навіщо мені це знати! Мені не цікаві ваші постільні проблеми із дружиною! Ми були разом – це головне! Ми!

– Не головне, Олено. Я сказав, що ця ніч нічого не означає. І тоді, і зараз. Для мене! Нічого! Не означає!

Дівчина надула губи й, здається, збиралася заплакати, але передумала. Натомість вишкірилася злісно, ​​немов гарна, але кусюча болонка.

– Ну й, будь ласка! Ти взагалі один залишишся. Зрозумів? Іди тепер до своєї недолугої дружини. Тільки тепер ти їй також не потрібний!

З цими словами Олена схопилася з-за столу, і різко обернувшись, змахнувши барвистим краєм сукні, пішла, залишивши Мишка одного. А він стомлено потер перенісся, і на мить заплющив очі. І раптом почув знайоме – мяууу…

Аліна здригнулася, і подивилася собі під ноги. Побачивши мордочку Бусі, жінка приклала палець до рота, і зашепотіла:

– Тссс… Тихіше! Він нас почує!

Але Буся була непохитна. Кішка ніби спеціально почала нявкати ще голосніше. Те, як Аліна розмовляла з нею, привернуло увагу перехожих. І, як виявилося, не лише.

– Аліна?! Що відбувається? Що ти тут робиш?

У спробах заспокоїти улюбленицю, жінка не помітила, як до неї підійшов Мишко.

– Буся втекла, а я… Я намагалася її наздогнати. І ось… Вона привела мене сюди, до тебе…

– Маленька негідниця…

З цими словами чоловік узяв кішку на руки. Розтягнувшись в обіймах господаря, Буся схвально замуркотіла. Здавалося, вона тільки цього й чекала.

– Аліна, я …

– Нічого не кажи, прошу. Мені потрібен час. І добре все обміркувати. Ходімо додому.

Аліна розвернулася, і попрямувала до під’їзду. Притиснувши Бусю, Мишко повільно поплентався за дружиною. Тепер він намагався задобрити пухнасту звідницю, і приносив їй відбірні котячі смаколики.

Аліна також була вдячна своїй улюблениці, що своєю втечею, вона дала змогу, почути все з перших вуст, і зрозуміти вчинок свого коханого.

Можливо, хтось її засудить, але вона пробачила своєму благовірному. Відчай і помилки можуть бути у кожного – а кохання – одне на все життя! Тим більше, що тест показав дві смужки!

Аліна так і не зрозуміли, чи це був збіг, чи Буся знала, що робила? А ви як вважаєте?

Пишіть свої міркування в коментарях, ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.