Півроку тому не стало старенької сусідки Галини. Її чоловік залишився сам. Він засмутився, зморщився, став горбатитися, наче непосильна ноша туги і горя хилила його до землі. Надвір майже не виходив. Сусіди шкодували його. Хто супу тарілку принесе, хто сходить у магазин і придбає йому продукти.

Був він глухуватий і забудькуватий. Сяде до телевізора, увімкне звук на повну потужність, і забуде на плиті чайник. Одного разу ледве пожежу не влаштував. З того часу Галина зберігала запасний ключ від його квартири.

Якось приїхав син та забрав до себе батька, а квартиру виставив на продаж. Сусіди раділи, не діло помирати старому одному при живих дітях.

А за три тижні в квартири з’явився новий господар. Про це одразу дізнався весь будинок, бо прийшли робітники та почали робити ремонт. Цілими днями з квартири виносили сміття, почорнілу від часу сантехніку, старі меблі. Потім щось довбали, стукали, дриль працював не перестаючи. Які нерви таке витримають? А Галина через стінку живе.

Із роботи додому не хотілося йти. Шум і гуркіт зустрічали ще на сходах. Терпіла, терпіла та й пішла до сусіда. Двері відчинив мужик весь у пилюці та фарбі.

– Ви господар квартири? Довго ще шумітимете? Сил ніяких нема терпіти, голова розколюється, — сердито сказала вона.

– Пробачте, пані, але мені наказано швидше закінчити ремонт. Дні два ще пошумимо, а потім оздобленням займатимемося, шуму менше буде.

– Два дні? – Галина навіть не знайшла, що сказати.

З-за зачинених дверей знову почувся звук працюючого дриля. Галина вийшла надвір. Там шум не такий чутний.

– Що, дістав тебе сусід? – спитала одна з жінок, що сиділи на лавці біля під’їзду.

– А ви його бачили? – у свою чергу спитала Галина.

– Бачили. На вигляд нормальний чоловік, – стали навперебій розповідати сусідки. – Одягнений добре, дорого, одеколоном гарно пахне. Симпатичний, ввічливий, вітається.

– Краще б він на кларнеті чи трубі грав, – пробурчала Галина.

– А ти ходила до нього?

– Ходила. А що з того? Робітники там, що з них візьмеш.

– А ти, Галино, придивилася б до хазяїна квартири. Чоловік що треба. Скільки одна будеш? Ти ж молода, народити ще встигнеш. І грошей у нього багато, на крутій іномарці приїжджає.

– Піду я в магазин, – Галина пішла геть, намагаючись не дослухатися розмови за спиною.

Чоловік її помер за два роки після весілля. Дитину не встигла народити. Тринадцять років вона одна.

“Напевно, господар квартири приїжджає, коли я на роботі. Скаржитися марно. Ремонт робити треба. Квартира у людей похилого віку сильно занедбана була. Нічого, я йому теж влаштую, хай тільки ремонт доробить і приїде жити”, – думала Галина, обминаючи калюжу.

Через два дні вонf з господарем квартири все ж таки зустрілfся. Галина йшла з роботи з одним бажанням – скоріше лягти відпочити. День видався важкий, навіть їсти не хотілося. Підійшла до під’їзду, а двері перед нею самі відчинилися.

Галина побачила поряд із собою молодого чоловіка. Він усміхнувся їй. Вона одразу зрозуміла, що це є новий власник квартири. Його усмішка здалася їй нахабною, а погляд зарозумілим.

– Дякую, – сказала вона сухо і увійшла.

Двері за ними зачинилися. За спиною, у напівтемному просторі під’їзду, почулися кроки. Серце тривожно забилося. Переборюючи страх, Галина зупинилась і озирнулася. За нею йшов новий сусід.

– Проходьте вперед. Не люблю, коли мені в спину дихають, – сказала вона роздратовано, намагаючись не показати, що боїться.

Сусід обійшов її і став підніматися сходами. Будинок старий, у центрі міста, квартири з великими кімнатами та високими стелями.

Коли Галина піднялася на четвертий поверх, сусід стояв біля своїх дверей.

– То ви моя сусідка? Будемо знайомі. Робітники казали, що ви приходили, сварилися.

– Не сварилася, а попросила тихіше працювати. Живемо як на будівництві. Ви ремонт у квартирі робите, а весь будинок страждає, – сказала Галина, шукаючи ключа від дверей у сумочці.

– Винен. Скоро закінчимо, обіцяю, – відповів сусід спокійно.

Галина промовчала, мигцем з докором подивилася на нього і зайшла до своєї квартири, грюкнувши дверима так, що з потоку посипалася побілка.

З тих пір, вона при кожній нагоді гриміла дверима. То була її помста. Злорадно уявляла, як з обличчя сусіда зникає посмішка.

За тиждень у квартиру привезли нові меблі. Вантажники затягали на четвертий поверх диван, перекрили сходи. Довелося Галині ледве тягнутися за ними. Поки заносили диван у квартиру, вона встигла краєм ока заглянути в кімнату. Побачила світлі шпалери, паркет медового кольору.

– Може, зайдете? – у дверях з’явився сам господар квартири. Галина почервоніла, ніби її застали за підгляданням у замкову щілину. Поспішно зайшла до своєї квартири, забувши грюкнути дверима.

У вихідний у Галини був день народження. У понеділок на роботі планувала накрити стіл для співробітників, а поки що посидять із подружкою вдвох.

Подруга Машка приїхала, трохи спізнившись. З її приходом квартира наповнилася шумом та веселощами. Сіли за стіл.

– Ой, треба було купити винa. Не вмію я відкривати шaмпанське, – запізно згадала Галина.

– Серед сусідів чоловіки є? – не розгубилася Машка.

– За стінкою. Тільки… – не встигла Галина домовити, як Машка ламанулась до дверей.

За дві хвилини вона повернулася із сусідом. На ньому був не костюм, а джинси та сорочка в клітку, із закоченими до ліктя рукавами.

Сусід привітався, спритно відкрив шампанське. Машка за його спиною великі пальці вгору тягне, очі закочує, за серце хапається. Без сурдоперекладача зрозуміло, що вразив він її.

– У Галинки день народження сьогодні. Наготувала, як на весілля, а їсти нема кому, – голосно пояснювала вона причину святкування.

Галина їй подає знаки, мовляв, чого розкомандувалася. А сусід не гордий, сів до столу, фужери наповнив шампанським, підняв свій і сказав:

– За гарну господиню та сусідку!

Галина мало не поперхнулася. Вона заради дня народження причепурилася, очі та губи підфарбувала, волосся завила. Виглядала справді добре.

А Машка до сусіда так і тягнеться, око не зводить, підкладає йому салатів, немов не Галина, а вона тут господиня. Галині соромно стало за подругу – так явно клеїть чоловіка. А Машка вже тягне сусіда танцювати. Притискається до нього всім своїм пишним і гарячим тілом, усміхається.

Галині так прикро стало, хоч плач. Сусід її, вона на нього права має, а не Машка. Пішла на кухню, щоб не заважати і не розплакалася.

Через п’ять хвилин у кухню влетіла розчервоніла Машка. Плюхнулася на табурет, почала обмахувати себе руками. Жарко їй, бачите.

– Натанцювалась? – злісно запитала Галина.

– Галка, який чоловік! – Машка закотила очі до стелі. – Мрія, а не чоловік. А танцює як! Слухай, ти казала, він тобі не подобається, то я його візьму собі? Ти нічого не маєш проти? – вона хитро підморгнула.

– Та бери, не шкода, – сказала Галина, а сама готова розплакатися.

– Слухай, одружимося, буду я поряд з тобою жити, по сусідству, уявляєш? – поділилася Машка далекосяжними планами.

– Він тобі пропозицію зробив? – не повірила Галина.

– Ні, але це питання часу. Не хвилюйся, у нього, напевно, друзі є, ми і тобі знайдемо нареченого, – сказала Машка.

– У нього вже є молода блондинка, не пара нам, сорокарічним, – сказала Галина.

– Брешеш, – верескнула Машка.

– А ось і не брешу. Така, що Голлівуд відпочиває, – підлила Галина олії у вогонь.

Машка лише нафарбованими віями плескала. Засмучена.

Тут у кухню гість заглянув.

– Мені їхати треба, вибачте. Ще раз з днем ​​народження. Приємно було познайомитися, — заспівав він, усміхаючись до Галини.

А Машка не розгубилася.

– А ви куди їдете? Не підвезете мене дорогою до будинку? Мене вже ноги не тримають. – запитала Маша.

– Звичайно, за хвилину я буду готовий, – сказав сусід і кинув на Галину швидкий погляд.

Коли Маша пішла, Галина сіла та й заплакала. « Подруга, називається. Забрала в мене сусіда. А він справді цікавий чоловік».

Прибрала зі столу, перемила посуд, зняла гарне плаття і залізла під душ. Вийшов із душу в халатику, на голові рушник намотаний. І тут у двері зателефонували. Думаючи, що Машці стало соромно і вона повернулася, Галина відчинила двері. На порозі стояв сусід із величезним букетом троянд.

– Я без подарунка заходив, ось вирішив виправити. Це вам. З Днем народження. – він простяг їй букет.

Галина потонула у запаху троянд. Вона забула, що стоїть у халатику з рушником на голові.

– Може, чаю з тортом поп’ємо? – запропонував сусід, не збираючись йти.

Галині нічого не залишалося, як запросити його на чай. Вона поставила чайник на плиту і в його відбитку побачила себе. Зірвала з голови рушник, мокре волосся розсипалося дрібними кучерями по плечах.

Вони пили чай, а сусід розповідав про себе, що розлучився з дружиною, якийсь час жив закордоном, ​​але весь час тягло сюди. Приїхав, купив квартиру, схожу на ту, де жив із батьками. Там зараз старша сестра його живе.

– А блондинка хто? – спитала Галина.

– Так моя донька. Дружина знову вийшла заміж, поїхала кудись, а донька навчається в інституті, часто заходить до мене.

– Ви Маші сподобалися. Вона гарна, правда? – сказала навіщось Галина.

– Мабуть. Не помітив. Вона на мою колишню дружину дуже схожа, – сказав сусід, скривившись.

І так дивився на Галину, що в тієї по шкірі мурашки побігли.

Вночі Галина довго не могла заснути. « Не проґав свій шанс, Галино», – почула вона в голові слова матері.

– Не прогавлю, – пообіцяла, засинаючи.

Вранці вийшла надвір і побачила, що йде дощ. Хотіла повернутись за парасолькою, але тут вийшов сусід.

– Стійте тут, я зараз піджену машину і підвезу вас до роботи, – сказав він, і Галина не встигла навіть заперечити.

А дощ став сильнішим. На світлофорі зупинилися. Через розмите дощем скло вулицю не видно. Таке почуття, що вони вдвох опинилися на безлюдному острові. Так би сидіти та сидіти.

Виявляється, сусід просто вимкнув їх ненадовго. Двірники змахнули з лобового скла струмені дощу, і одразу затишна інтимна атмосфера розвіялася. І чорт її смикнув спитати, чи працюють у нього двірники?

В офісі Машка відразу пристала до Галині з розпитуваннями.

– Він щось питав про мене?

– Він сказав, що ти на його першу дружину схожа, – мстиво відповіла Галина.

Наступного дня сусід запросив її до театру.

– У нас десять хвилин. Чекаю в машині, – сказав він і пішов.

Галина одягла нове плаття, розпустила волосся, мазнула кілька разів пензликом по віях, провела помадою по губах. Коли вийшла, помітила захоплений погляд сусіда.

Після вистави вони йшли додому пішки та розмовляли. Коли піднялися на четвертий поверх, сусід відчинив двері до квартири та запросив Галину подивитися ремонт. Поки вона розглядала шпалери та меблі, налив у фужери шaмпаaське. Галина ніколи не пила такого смачного. Потім вони танцювали, і Галина мліла від його поглядів, танула в його гарячих руках, мов віск…

…За два місяці сусід зробив Галині пропозицію.

– Може, зʼєднаємо наші квартири? – запропонував він.

– Ні в якому разі. Наш син житиме окремо від нас, коли виросте.

– Наш син? Ти впевнена?

– Так…

Ось така історія про зустріч та кохання. Хтось зустрічає свою долю відразу і на все життя, а хтось знаходить її після втрат та помилок. Люди люблять, вмирають, на їхнє місце приходять інші і теж люблять.

КІНЕЦЬ.