Мені здавалося, що жінка Христина доволі адекватна та розумна. Однак, після такої витівки єдине, що я хочу – відвести її в психіатричну лікарню.

Отож, у нашій родині працюю тільки я. Робота у мене досить відповідальна та високооплачувана, бо працюю в ОДА. Моя зарплата покривала всі родинні втрати (а в нас, на секунду, троє дітей). Тому Христя займалася дітками та хатніми справами, а я працював. Нас влаштовував такий розподіл обов’язків у родині.

Однак, минулого місяця сталася неприємна ситуація. Я навіть трохи розчарувався у Христині, чесно. 

У мене були іменини 19 грудня, я ж Микола. Мої співробітники подарували мені дуже дорогий набір інструментів. Тому я вирішив, що треба влаштувати вдома якесь святкування та запросити всіх-всіх. Та заздалегідь попередив Христину, що треба негайно бігти в магазин та готувати страви.

– А хто що буде?

– Не знаю, всі їдять те, що я.

Я навмисне ще й відпросився з роботи пошвидше, аби допомогти Христі. Треба ж пропилососити вдома, повитирати пилюку, щось за кухні зробити. От я заходжу додому, бачу, що на столі вже лежали печінковий торт, фаршировані яйця, кров’янка, рис з овочами. Такі страви я просто на душ не переношу і жінка про це чудово знала.

– Христино, а що це таке?

– Як що? Домашні страви для шановних гостей, – з награною посмішкою відповіла жінка та пішла у ванну.

Я не зрозумів такої гримаси, чесно. І не думав, що образив чимось Христю. Ну це ж мої іменини та до нас мали прийти гості. Однак, меню мене взагалі не влаштовувало. Добре, що ми жили неподалік від Сільпо, я поїхав у магазин та купив там декілька салатів готових, м’ясо запечене, сир, ковбаси та ще торт.

Христя довго сиділа у ванні, ніби образилася. А я метушився на кухні, щоб все гарно розкласти та нарізати. Ну і головне – щоб гості не догадалися, що то куповане, бо ще погано почнуть про нашу родину думати.

І от до приходу гостей залишається буквально 10 хвилин. Я приніс на стіл останню тарілку з сиром та ковбасами.

– Це що таке?

– Так ось купив дещо у Сільпо. Бо трохи гості не люблять те, що ти приготувала. А тут салат, ковбаска, м’ясо.

– Ну якщо ти не хочеш їсти мої страви, то взагалі сиди голодний! – крикнула Христина та потягнула скатертину. Всі тарілки, келихи розбилися, а на килимі красувалася велика пляма з салатів.

Я взагалі не очікував такого від Христі. Просто за декілька хвилин до гостей взяла та влаштувала такий скандал!

Добре, що ніхто цього не бачив.

На щастя, біля будинку був один ресторан і я встиг зарезервувати столик. Звісно, Христя не прийшла до гостей, навіть не хотіла з ними привітатися. Ми добре посидіти у ресторані, ніхто й не запідозрив, що буквально декілька хвилин тому моя Христя зробила.

Ми не сиділи довго, бо була комендантська година і завтра треба було йти на роботу. Хоча чек вийшов на пристойну суму, але я тішився, що ми разом відсвяткували мої іменини.

А коли я повернуся додому – Христі не було. Вона зібрала всі свої речі та переїхала до батьків. І каже, що я повинен перепросити, якщо хочу, аби вона повернулася. Інакше подасть на розлучення.

Але я не знаю, чого тепер ще чекати від Христі. Якщо вона захоче знову всі страви викинути геть? Мені така психічно неврівноважена жінка не потрібна.

КІНЕЦЬ.