З батьками чоловіка у Христини стосунки склалися натягнуті.

Жінка як могла намагалася згладжувати всі суперечки, але складно зберігати спокій, коли тебе постійно провокують.

Мати чоловіка була непростою людиною, і єдиний, хто міг з нею вжитися, це був її чоловік Іван Романович. Він за довгі роки шлюбу вже звик до характеру дружини і на її закиди дивився крізь пальці.

Геннадій одразу попередив наречену, що просто не буде. Він так і сказав:

– Мама у мене ще той подаруночок.

Христина тоді все бачила в рожевому світлі і тільки засміялася.

А даремно!

Тільки вони одружилися і почали жити в окремій квартирі, як свекруха одразу активізувалась. Вона могла заявитися у вихідний рано-вранці і влаштувати в їхній квартирі прибирання.

Або потягнути Христину на базар, мовляв, синочку треба обов’язково купити свіжий сир.

Або прийти до них і весь день спостерігати за тим, чим займаються вдома її син і невістка. Спокою від Світлани Федорівни не було ніде. Батьки чоловіка жили у сусідньому під’їзді. Якщо син із дружиною починали її уникати, вона влаштовувала цілу виставу на тему, що її тут не люблять і не цінують, доки у неї не вибачалися.

Вона знала, що син терпітиме, а у невістки немає вибору, бо молоді жили у квартирі, яку їм дали батьки Геннадія. Христина теж мала власне житло – невеликий будиночок без зручностей на околиці міста.

Вони зробили ремонт у квартирі та й стали там жити. Батьки Христини дали грошей на ремонт і більше у житті молодої сім’ї ніяк не брали участі.

Пара мріяла про дітей, але Христина наполягала на власному житлі. Необхідна сума дуже повільно накопичувалася. Геннадій пропонував продати її будиночок. Він хоч і не аби-який, але все ж таки він у межах міста. За нього дадуть хороші гроші.

Христина не поспішала з відповіддю, все ж таки маючи власну нерухомість, живеться якось спокійніше. Вона обіцяла подумати.

– Та що тут думати, все одно він пустує, а так ми швидше придбаємо квартиру і народимо дитину. Ти що, не хочеш дітей?

Христина працювала у логістичній компанії. Начальник обіцяв їй підвищення. Чоловікові вона поки нічого не говорила, не хотіла завчасно обнадіювати, любив він ображатись на рівному місці.

Христини взяла невелику відпустку, хотіла з’їздити у хату, розібрати речі. І вирішити, що робити далі. Напевно, вона таки погодиться із пропозицією чоловіка.

Але Геннадій її випередив.

– На вихідних їдемо на дачу до батьків, їм потрібна допомога.

– Яка допомога? – намагалася знайти причину відмови Христина.

– Ну так дрібниці – копати, садити, прибирати.

Христина розгубилася. У їхній родині ніколи не було дачі, а якщо вона їздила з друзями на природу, то це був відпочинок.

– Чого ти злякалася, – сміючись сказав чоловік. – Ти ж не одна все це робитимеш. Разом впораємося за тиждень. А потім можна буде й шашлики посмажити. Збирай речі, завтра о 5-й ранку виїжджаємо.

– А навіщо так рано? – ахнула вона.

– А що ж – день втрачати, – резонно відповів чоловік і загадково додав. – Це ж весна!

У машині під мірний шум двигуна вона задрімала. Прокинулася від того, що хтось її розбудив:

– Ну, і чого ти розсілася? Ти подивися на неї, вона ще й спить, вилазь, поступися матері місцем!

– Мене заколисує ззаду, – запротестував сонна Христина, але її безцеремонно посунули, і місце біля Геннадія зайняла Світлана Федорівна, а Христині довелося сісти ззаду.

Вийшла вона з машини на напівзігнутих ногах, шлунок звело. Свекор із підозрою поглядав на Христину і намагався відійти подалі.

– Ні, ти подивися на неї – корчить із себе слабу, аби не працювати. Ми й так через тебе тричі зупинялися по дорозі, стільки часу втратили.

Христина побігла за кут будинку і повернулася ще біліша аніж раніше.

– Гено, мені недобре…

– Мамо, ми в дім підемо. Христині треба полежати.

Світлана Федорівна щось нерозбірливо пробурчала. З виразу її обличчя було все зрозуміло.

Невістці дали відлежатися лише годину, а потім підняли, вручили сапку і відправили полоти город.

Було жарко, хотілося їсти, руки гули. Вона вже не знала, скільки часу провела на городі. Здається, що час обіду давно минув. Дивно, що її не покликали за стіл. Вона чула, як свекруха кликала Геннадія й свекра до хати. Їй здавалося, що всі забули про її існування.

– А ми сьогодні обідатимемо? – спитала вона чоловіка, що зʼявився вдалині.

– Здрастуйте вам, схаменулася! Ти ще пізніше не могла спитати? Ми все з’їли. Ти ж тут шлунком страждала, хто знав, що оговтаєшся. Чай із сухарями є. Новий обід тільки завтра приготують. Мати вже спати лягла.

Христина була вражена. Дякую, родичи. Дякую, любий чоловічку. Спати вона лягла на ліжко просто в одязі. Якось все пішло не так. Прокинулася від шереху, розплющила очі і побачила чоловіка. Він сів біля неї на ліжко і винувато посміхнувся.

– Іди з очей моїх, – відвернулася Христина. – Я не маю настрою.

– Та я вибачитись прийшов. Сусідка пригостила пиріжками, я не став їсти, тобі все приніс. – І він вручив їй пакет. Не міг же я залишити мою дівчинку голодною, – посміхався задоволений чоловік.

– Пробачаю, чайник постав, – промовила Христина, відкушуючи ароматний пиріжок.

Вранці Христина прокинулася сама, чоловіка поряд не було. Вона неквапливо вмилася і вийшла на вулицю. Геннадій вже щось копав на ділянці, свекрухи не було видно.

Жінка вирішила допомогти чоловікові. Вона обійшла будинок у пошуках лопати. І тут вона застигла, почувши голоси свекрів. Говорили вони явно про неї!

Христина прислухалася.

– Гена сказав, що Христина погодилася будинок продавати.

– Ну і нехай продають, нам що з того.

– Як це що? Хіба це чесно по відношенню до нашого сина? Степане, головою подумай. Вона своє житло продасть і житиме на харчах Гени нашого. Гроші проживуть. Квартиру куплять, платитиме Гена, а власність буде спільна. Я так вважаю, що нехай квартиру на мене записують.

– Ого ти загнула.

– А ти уяви, раптом розлучення й розподіл майна. А якщо вона народить? Тоді нашому синові взагалі майже нічого не дістанеться. Цю Христину треба виховувати. Ти подивися на неї – ніжна яка. Заколисує її, не погодували її, бачите! А треба було встати і приготувати обід і вечерю на всю родину, а не вештатися не зрозуміло де!

– Так ти ж її сама на город відправила.

– А ти бачив, що вона там наробила? Все треба переробляти.

–Ти чого так розійшлася. Чого ти взагалі лізеш до неї.

– Я краще знаю, мовчи. Я так вирішила. Якщо Геннадій не послухає мене, то я попрошу їх на вихід. Нема чого даремно жити в моїй квартирі.

Христина оторопіла. Вона не вірила своїм вухам.

Значить, свекруха хоче квартиру на себе оформити!

Та ще я й готувати їм тут вона має! З такою свекрухою треба бути готовою до всього. Вона підійшла до чоловіка й сказала:

– Я їду у місто, ти зі мною?

Геннадій на її подив погодився. Вони поїхали, не прощаючись. Дорогою Христина передала чоловікові слова його матері.

– Так, у нас з матір’ю була така розмова, я не заперечую. Але я одразу їй сказав, що це все дурниці.

Христина вірила чоловікові, але з продажем будинку вирішила почекати.

– Ти не ображайся. Раптом доведеться переїхати у цей будинок, якщо твоя мати виставить нас за двері.

Батьки Христини, дізнавшись про ситуацію дочки, купили їй квартиру. Будиночок продали. Квартиру оформили на себе. Світлана Федорівна, коли дізналася про гроші, що спливли від продажу будинку невістки, постійно приходила до них і голосно обурювалася.

Тут навіть Геннадій не витримав:

– Мамо, якщо ти спробуєш зруйнувати наш шлюб або плестимеш інтриги у нас за спиною, то в нашому домі тобі не будуть раді. Запам’ятай, Христина моя дружина – і крапка.

– Та вона покине тебе, ось побачиш! Гроші забрала з родини, квартиру на свою матір оформила!

– Мамо, я тебе розчарую. Ми з Христиною чекаємо дитину і ти скоро бабусею станеш. Так що вирішуй – хочеш брати участь у житті онука, чи ні?

На подив усієї родини Світлана Федорівна змінилася.

Вона залишилася така ж шкідлива, як і була, але онука вона обожнювала.

А маленький Павлик все чекав свою улюблену добру бабусю…

КІНЕЦЬ.