Христина набрала номер чоловіка. – Мені твій батько щойно дзвонив! – схвильовано вигукнула вона в трубку. Олександр мовчав. – Я серйозно, голос тільки дуже слабкий, зовсім несхожий на нього, – пояснила жінка. – Вдома поговоримо, – видихнув Сашко. – Чому ти мені не віриш? – Христина міряла кроками кухню. – А раптом йому стало краще, він взяв та подзвонив? – Батька не стало вдень. Він не міг тобі дзвонити, – сказав чоловік. – Як не стало? А хто ж мені дзвонив? – Христина зупинилася і застигла, не розуміючи, що відбувається

 

– Люблю вас, всіх люблю, особливо онука Сергійка. Хочу, щоб він пішов вчитися в інститут на програміста

Вірі скажіть, щоб кинула свого Віктора. Тоді отримає квартиру прабабусі.

Дачу не смійте продавати, я буду ображатися. Збирайтеся там, коли мене не стане, так само, як і при мені.

Дарина нехай просить записати сина на прізвище батька та аліменти просить, з нього не поменшає.

Писанину мою викиньте, все на дачі в столі. Не хочу, щоб мої рукописи, хтось читав.

Люблю вас, всіх люблю…

****

Христина застигла. Слухала, слухала. На останньому слові сльози самі покотилися її щоками і зв’язок обірвався. “Пі-пі-пі”, – тільки й залишилось у слухавці.

Христина відразу набрала телефон чоловіка.

– Мені твій батько щойно дзвонив! – вигукнула вона в трубку.

Олександр мовчав.

– Я серйозно, голос тільки дуже слабкий, хрипкий, зовсім несхожий на нього.

– Вдома поговоримо, – видихнув Сашко.

– Чому ти мені не віриш? – Христина міряла кроками кухню. А раптом йому стало краще, він взяв та подзвонив?

– Батька не стало вдень, я чекав, коли ти приїдеш, щоб повідомити тебе.

Христина зупинилася і застигла.

– Як?

– Все, люба, немає більше мого батька, – Сашко закрив обличчя руками.

Христина прокинулася посередині ночі. Дивний дзвінок не виходив із голови. Так, вона й раніше чула про дзвінки, як говориться, з того світу. Але це був реальний дзвінок і голос. У цьому слабкому голосі важко було впізнати голос Івана Григоровича. Але… фрази. Наче продиктовані пункти. Деякі подробиці знали найближчі. І зібрані в один дзвінок ці фрази не викликали відчуття марення.

Христина взяла телефон у руки. Номер, з якого дзвонили, був реальним. Про всяк випадок Христина переписала його собі в записник з позначкою – «Дивний дзвінок».

– Я тільки заскочу на роботу і одразу примчуся до вас, мені треба написати заяву, – попередила Христина чоловіка і міцно обняла. – Я з тобою, ми витримаємо.

Сашко кивнув головою.

Христина не стала більше хвилювати чоловіка своїми припущеннями і цим дивним дзвінком, вирішила діяти сама. “Саші не до цього зараз”.

Заяву можна було й не писати, достатньо було зателефонувати на роботу. Але одна справа не вимагала зволікань. Христина будь-що-будь вирішила дізнатися, хто і звідки дзвонив їй вчора пізно ввечері.

– Максиме, ну, будь ласка, будь ласка, – просила Христина колегу по роботі.

– Не знаю-ю-ю, – тягнув хлопець.

– Я в боргу не залишуся!

– Добре. Я подзвоню братові.

Старший брат Максима міг дізнатися про просту людину багато цікавого. У тому числі міг отримати інформацію про місцезнаходження, звідки телефонували з номера.

– А ти сама дзвонила?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩