Христина лежала на диванi із журналом у руках. Раптом пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла її свекруха з пакетами продуктів у руках. Галина Василівна мовчки зайшла в коридор. – Та-а-ак, – почала вона з порога, оглядаючи квартиру. – Бідненько, але чистенько. Хоча… – її погляд зупинився на невипрасуваному постільному, а потім на журналі Христини. – Ну так, ну так… Справ повно, але журнал цікавіший. Вона присіла на диван і раптом засунула під нього руку! – А це що? – тільки й сказала свекруха. Христина здивовано дивилася на неї, нічого не розуміючи
Христина з Юрієм були одружені всього пів року. І Юрій раптом втратив роботу.
Його відділ розформували, а йому запропонували вибір – або піти, або перейти на іншу посаду, де зарплата була рівно вдвічі нижча.
Юрій не роздумував жодного дня і звільнився, тим більше, що йому виплатили компенсацію.
Все це було сумно. По–перше, тому що робота йому справді подобалася, не була тягарем, по–друге, колектив був відмінний, і, по–третє, вони з Христиною якраз зараз почали подумувати про дитину. І тут – такий сюрприз…
Втім, зовсім засумувати їм не довелося. Буквально через кілька днів один із приятелів Юрія, запропонував йому місце – хоч завтра виходь.
Щодо грошей там було непогано, але робота була зовсім нецікавою, перспективи не було взагалі ніякої, та й добиратися до роботи потрібно було майже півтори години.
Другий варіант запропонував тато Христини. Там все було майже ідеально – і за спеціальністю, і можливість кар’єрного зростання, і нормований робочий день, і знаходилася робота буквально через три зупинки.
Щоправда, тут був один жирний мінус: місце, на яке міг прийти Юрій, звільнялося через два місяці і ще півтора, а то й два місяці могло піти на якусь перевірку.
Разом – три з половиною, чи чотири місяці треба було просто чекати.
– Ти сам як налаштований? – запитала Христина.
– Навіть не знаю, – засмутився Юрко. – Звісно, те, що пропонує твій тато – дуже й дуже привабливо. Але стільки часу чекати… Якщо тільки кудись тимчасово влаштуватися… Та й що на такий термін знайдеш?
– Слухай, ну тобі ж видали три оклади, значить, за три місяці у тебе зарплата є. Четвертий… Ну не знаю – будемо економнішими, думаю, моєї зарплати цілком вистачить. А там – хто зна? – може , і якнайшвидше все влаштується. Якщо ти сам хочеш саме туди.
– Хочу, звісно. Але стільки часу вдома сидіти… Я ж не витримаю!
– Та облиш! Будеш книжки читати, в спортзал ходити. А ще в квартирі похазяйнуєш. Ой, як уявлю – приходжу з роботи, а мене готова вечеря чекає… – Христина навіть заплющила очі від передчуття.
Юрій стрепенувся і помахав їй пальцем:
– Тільки поки на роботу не влаштуюсь! І ще, – він зам’явся. – Я тебе попрошу… Давай моїй мамі нічого говорити не будемо, гаразд?
– Чому?
– Ну знаєш… Вона така людина… Непроста…
– Ти що, її побоюєшся, чи що?!
– Ну… Так, – зізнався Юрій. – І мій батько побоювався. Тому я за першої ж нагоди переїхав у свою квартиру. Люблю її, звісно, але…
– Не бійся, я з тобою! – засміялася Христина.
…Минуло півтора місяці. Юрко бурчав, нудьгував, але всі домашні справи робив, як і домовлялися.
Єдине, що йому ніяк не виходило – це випрасувати речі, зате прибирав квартиру він на совість і навіть навчився досить непогано готувати.
А потім, одного суботнього вечора до них у гості завітала Галина Василівна, мати Юрка.
Про свій візит вона попередила мало не за десять хвилин до приходу, тому застала молодих зненацька.
Христина лежала на дивані з маскою для обличчя і журналом в руках. Юрко мав бути вдома через пів години.
– Займи її чим-небудь, – просив він Христину по телефону. – Нагодуй… Я постараюся якнайшвидше…
І тут же пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла свекруха з важкими пакетами продуктів в руках.
З Галиною Василівною Христина спілкувалася вкрай рідко: вона жила далеко, на іншому кінці міста, працювала та мала купу хобі.
Тому часто балувати молодих своїми візитами чи запрошувати їх у гості можливості не мала. Нині вона прибула до них вдруге.
Свекруха мовчки зайшла в коридор і поставила пакети.
– Та-а-ак, – почала вона з порога, оглядаючи квартиру. – Пам’ятаю-пам’ятаю… Бідненько, але чистенько… Хоча… – її погляд зупинився на невипрасуваному постільному, а потім на журналі, залишеному Христиною на дивані.
– Ну так, ну так… Справ повно, але журнал цікавіший… Розумію… Та-а-ак… – вона присіла на диван і раптом засунула під нього руку!
– А це що? – тільки й сказала вона.
Христина здивовано дивилася на свекруху, нічого не розуміючи.
– Пил?! Під диваном?! Хороша ж ти хазяйка…
Христина ледь стримувалася від уїдливої відповіді, а потім згадала пораду Юрка і запропонувала:
– А ходімо на кухню? Я вас вечерею нагодую. Ви зголодніли?
– Що ж… Нагодуй, – з виглядом королеви кивнула Галина Василівна. – Сподіваюся, ти готуєш краще, аніж прибираєш…
На вечерю сьогодні була курка з приправами і спеціями. Ця страва у Юрка виходило особливо смачною, і Христина просила готувати її частіше.
– Ну тут то точно причепитися ні до чого не буде! – подумала вона.
– Боже мій, як це взагалі можна їсти? – скривилася свекруха після першого ж шматочка. – Води мені дай швидше! Це ж неподобство! Стільки приправ! Таке пекуче! – вона хотіла ще щось додати, але не встигла, бо нарешті прийшов Юрко.
– Привіт, матусю! – привітався він, проходячи на кухню, – Як курочка?
– Погано, Юро, Погано! Твоя дружина хоче щоб ти заслаб?! Хіба можна таке їсти?
– Звісно, можна, матусю! – засміявся Юрко. – Нам із Христиною дуже подобається, тому я її й готую.
– Ти?! Це готував ти?!
– Так, мамо. А чому ти так здивувалася?
– Слухай, – Галина Василівна акуратно прожувала ще шматочок. – Але для першого разу цілком ще нічого, я б сказала…
– Чому для першого? Кажу ж – часто готую. Христині подобається. Та й мені теж.
– Ах, Христині? – мати зміряла дівчину строгим поглядом. – А ти що, дорогенька, не знаєш, що часто таке їсти не можна? І про що тільки ти думаєш? Хоч би в інтернеті почитала, що корисно, а що ні… А то знайдуть рецептів неперевірених і експериментують! А здоров’я одне! Так! Здоров’я одне й іншого не буде!
– Мамо, ти що? – Юрій витріщив очі і сів за стіл навпроти матері. – Ти хіба забула? Ти ж сама татові таку курку готувала, пам’ятаєш? Тільки ми завжди приправи на ринку купували, а я через інтернет замовляю. От і вся різниця.
– Так? Отож бо я й відчуваю, смак якийсь знайомий… Так, Юрчику, тепер пригадую… Що ж, готуєш ти чудово. Здивував, просто здивував! Зате господині твоїй – сором і сором! Постільне невипрасуване купою на кріслі, під диваном пил…
– Нічого собі, ти і під диван уже встигла залізти, – здивувався Юрко. – Прямо як підгадала потрібний день! Пам’ятаєш, ми завжди тільки в неділю диван відсували і під ним підлогу мили? Традиції, так… А сьогодні субота!
– Але постільне?
– А що постільне? Ти ж сама казала, що читала десь, мовляв, постільне не треба прасувати. Для здоров’я погано. Треба просто акуратно на мотузку почепити – і достатньо. Так що господиня у мене чудова, матусю! Все намагається робити, як ти! Так, Христинко?
Христина вже кілька хвилин ледь стримувалася, щоб не засміятися, але коли Юрій до неї звернувся серйозно сказала:
– Так–так, звісно! Мені Юрко багато про вас розповідає. Мені, звичайно, до вас поки що далеко, але я дуже стараюся!
Галина Василівна раптом шморгнула носом і вихопила з підставки серветку – витерти очі.
– Справді? – майже прошепотіла вона.
– Звичайно! – Юрій встав з-за столу і обійняв її. – Зараз ми повечеряємо і будемо пити чай з пирогом.
Христина стрепенулася і подивилася на чоловіка. Юрій підморгнув їй і додав:
– Практично за твоїм рецептом, звісно ж!
Галина Василівна посміхнулася, а Юрій полегшено подумав, що цей раунд вони, здається, виграли.
Питання – що ж буде далі?
КІНЕЦЬ.