З дружиною жили нормально, всього досягли самі без допомоги батьків. З’явилася дочка, через 8 років ще одна, жити б та радіти, але на свою біду я зустрів жінку, молодшу за себе.

Спочатку приховував, але коли мої друзі один за одним почали розлучатися, подумав: «а чим я гірший?». Хотілося бути щасливим, як у юності, а з дружиною кохання вже переросло в міцну дружбу.

Розлучалися ми дуже важко, дружина благала залишитися заради дітей, але я зібрав речі і пішов, залишивши їм усе.

Переїхав жити до коханки, яка невдовзі стала моєю дружиною. Вона теж має дочку від першого шлюбу, ровесницю моєї молодшої.

Я намагався ставитися до неї, як батько, але, дивлячись на неї, я все частіше згадував своїх дітей.

Почав нудьгувати, рідкісні зустрічі не приносили радості, тим більше старша дочка перестала зі мною спілкуватися. Там я залишив квартиру з якісним ремонтом, меблями, а тут треба робити з нуля. І тут розпочалося!

Потрібно зробити балкон, переслати паркет, купити меблі. Я не розумів, чому я маю це робити. Додалося й те, що дружина почала погано відгукуватися про моїх дітей.

Спочатку ніби ненароком говорила, що її дочка дуже розвинена дівчинка на свій вік і переходила на мою, кажучи, що моя дружина, мабуть, просто мало приділяла дітям уваги, тому вони трохи не дотягують до такого рівня.

Через рік я зрозумів, що зробив найстрашнішу помилку у своєму житті, що замість дружини я прокидаюся з зовсім чужою для мене жінкою.

Вирішив проситись назад, але дружина сказала, що коханку вона б ще змогла мені пробачити, але іншу дружину ніколи. Нині живу у батьків, які постійно дістають, що втратив сім’ю та дітей.

Винен перед усіма, тож просто мовчу. Шукаю куди б поїхати на заробітки подалі від дому.

КІНЕЦЬ.