Рік мріяли про романтичну подорож лише удвох. Всі плани нанівець через жадібність улюбленої тещеньки.

Михайла ми народили пізно. Спершу хотіли пожити для себе, потім будували кар’єру, а потім якось не дуже й виходило.

Обійшли з десяток лікарів, здали три вагони аналізів. Три роки сліз, боязких надій на межі розпачу, набридливої цікавості знайомих. А чому не народжуєте, давно час, годинник цокає.

Люди ніби не розуміють, що якщо комусь добре так за тридцять, а в нього ще немає дітей, то все може бути не так однозначно. Майбутні бабусі, наші з Оленою мами, спочатку теж наполягали, мало не вимагали народити їм онука тут і зараз.

Потім до них щось дійшло, і свій запал вони стримали. Лише іноді дозволяли собі гірко зітхати і кивати головами. Теща бурчала найбільше.

Мовляв, у моїх подруг давно по десять онуків, одна я досі не гуляю з коляскою. Ми з дружиною вже махнули рукою на потомство. Не доля, значить.

Але вона, доля, тобто розпорядилася інакше і на початку весни, три роки тому, обдарувала нас нашим Михайликом, нашим прекрасним хлопчиком.

Дружина відразу пішла в декрет, моя та її мама приходили зрідка допомагати. Погуляти з немовлям, поки дружина займається домашніми справами чи просто спить. Останнє, між іншим, не менш важливе для гарного самопочуття для нової матері.

Три роки пролетіли, як одна мить. Брехати не буду, не скажу, що нам було легко і просто. Були такі моменти, що від утоми хотілося вити і на стіну кидатися. Але ми трималися.

Просто тому, що постійно нагадували собі, як ми чекали, як мріяли про нашу дитину. Малюк особливих проблем нам не доставляв. Ріс, як усі діти. Коліки, зуби, перші кроки, перші падіння, перша застуда. Загалом нічого екстраординарного.

До кінця другого року життя нашого синочка я помітив, що ми з дружиною досить сильно віддалилися один від одного. Нічого дивного в цьому не було. Все-таки коли у вас маленька дитина і безсонні ночі, важко грати в Ромео та Джульєтту.

Подумав я і запропонував дружині організувати романтичну відпустку.

— Мишкові виповниться три. Він піде до садка, ти вийдеш на роботу. Наше життя стане ще більш метушнім. Давай проведемо хоч тиждень наодинці, — переконував я дружину.

Та дивилася на мене із сумнівом. Як, мовляв, ми нашого Михайлика залишимо, як він без нас. А я відповідаю, що сину без нас буде просто чудово.

— А ось нам з тобою не завадить побути вдвох, доки ми остаточно не перетворилися на двох смиканих роботів.

Теща, як дізналася про наші плани, мене підтримала:

— Доню, їдь і не думай навіть. Коли ще така нагода з’явиться. А з Мишком я посиджу. Та невже я відмовлюся провести цілий тиждень із моїм улюбленим онуком!

Перед таким аргументом дружина не встояла. Ми знайшли недорогий тур на курорт. Внесли аванс і почали відчувати, як здорово просто буде валятися біля басейну і не турбуватися про те, чим зайнята дитина.

До поїздки залишався тиждень. І ось якось увечері дзвонить Олена матері, щоб дати чергові інструкції щодо їхнього спільного з нашим сином перебування. Теща слухала, а потім заявляє:

— Я тут подумала, Михайлика я, звісно, ​​дуже люблю. Але через те, що я цілий тиждень сидітиму з ним невилазно, я теж багато втрачаю. Пропущу йогу та зустріч із подружками. І взагалі, по-хорошому, послуги няньки мають оплачуватись.

І називає суму – вісім тисяч за тиждень. Ще й розклад дала, що сюди входить. Прибирання, мовляв, готування, прання та прогулянки двічі на день.

Я як це почув, трохи з дивана не звалився. Ви у своєму розумі, говорю, дорога Тамара Євгенівна. А та спокійно відповідає:

— Повинна ж я враховувати втрачену вигоду. Поки ви відпочиваєте, у мене кожна хвилина буде зайнята. До речі, вашою ж дитиною. Чи ви що хочете на ньому економити?

Я навіть не знайшов, що заперечити. Думаю, ось це пенсіонерка-підприємниця, ось це бабуся. Олена теж мовчала, вражена словами матері.

Якось я себе в руки взяв, щелепу з підлоги підібрав і кажу, що послуг такої дорогої няні ми не потребуємо.

— Якщо тільки ви не збираєтеся говорити з нашим сином виключно французькою чи англійською мовою, як елітна гувернантка, — хитро сказав я тещі.

Подзвонив я своїм батькам, які жили майже за пʼятсот кілометрів від нас, описав ситуацію. Моя мама відразу запропонувала взяти відпустку і приїхати до нас. Сказала, що готова сидіти з онуком хоч тиждень, хоч два.

Загалом, відлетіли ми з Оленою у довгоочікувану відпустку. Моя мама та Михайлик чудово провели час. А теща й досі з нами не розмовляє. Образилася за те, що ви не повірите, що ми не дали їй бачитися з онуком! Вона, мовляв, дуже хотіла побути з ним цей тиждень, а ми, такі погані, покликали іншу бабусю.

Ось тільки про виставлений нам рахунок теща скромно замовчує. Та хай ображається скільки завгодно, мені не шкода. Безкоштовно.

КІНЕЦЬ.