Сидячи на лавці у дворі, я розмірковувала про свої борги. Мій гаманець був порожній, а в магазині на задньому дворі зростала моя заборгованість.

Думки про те, як забезпечити сім’ю, крутились у голові без кінця. Якоїсь миті поряд зі мною сів молодий хлопець, дістав свій телефон і почав щось записувати.

“Черговий блогер,” – подумала я з сумом, спостерігаючи за його поглинанням екрану. Але раптово підійшов господар магазину і, з ледве стримуваним роздратуванням, нагадав мені про обов’язок.

“Якщо сьогодні ввечері гроші не надійдуть, я прийду і заберу щось з вашого будинку”, – заявив він.

Я була вражена і не знала, що відповісти, коли той хлопець раптово запитав: “Скільки вона вам винна?” Перед тим, як я встигла зупинити його i він дістав з кишені пачку грошей і розрахувався з моїм кредитором.

“Це занадто, не потрібно було”, – ледь вимовила я крізь сльози. “Немає проблем, радий допомогти,” – посміхнувся він.

Потім він запропонував поїхати до мене додому, щоб краще зрозуміти мою ситуацію. Коли він побачив умови, в яких ми живемо, та голодні очі моїх дітей, то одразу дістав телефон.

Потім він сфотографував нас та розповів про нашу історію на своїй платформі. Ще він дав мені гроші і навіть розмістив мій номер телефону у своєму відео, щоб люди могли допомогти.

За півгодини мій телефон не замовкав. Допомога лилася з усіх боків: хтось надсилав меблі, хтось одяг, а хтось просто переказував гроші.

Цей несподіваний поворот подій змусив мене переглянути своє ставлення до молодого покоління та потуги інтернету. Тепер я знаю, що при правильному використанні технологій вони можуть дійсно змінити життя на краще.

КІНЕЦЬ.