Після весілля, ми з чоловіком в іпотеку купили маленьку студію в новобудові. А ще за рік я дізналася, що в нас з’являться близнюки. Аж до останнього була впевнена, що сама впораюся з вихованням обох дітей, але пологи виявилися дуже важкими, і в мене виникло багато ускладнень, тож я ще три тижні пролежала в лікарні.

Після виписки я була дуже слабкою і взагалі погано почувалася, справлятися з двома дітьми одною в такому стані було неможливо. Один спить, інший прокидається і починає кричати, зрештою обидва плачуть, я не знаю, до кого бігти. Моя мама того року вийшла на пенсію і тому зголосилася мені допомагати. Вона мешкає в іншому місті, тому для цього їй довелося перебратися до нас.

Зізнатися чесно, без неї я перші чотири місяці просто не впоралася б. До того ж у мене дуже несамостійний у побутовому плані чоловік. Він не може погладити собі сорочку, помити ванну, зварити яйце та приготувати кашу дітям. При цьому він дуже розумний і взагалі трудяга. Але вдома, по суті, разом з ним у мене троє дітей.

Протягом майже року мама спала на дивані, ми з чоловіком на надувному матраці, бо з урахуванням дитячих ліжечок та речей поставити ще одне ліжко у нас просто не було де. У мами з моїм чоловіком були непрості стосунки. Вона часто дратувала його своїми порадами і тим, що вказувала мені, що робити (чоловік звик, що я слухаюсь тільки його).

Йому не подобалося, що вона відчуває себе господаркою в нашому домі. Коли він брав на руки одного з синів, вона могла спокійно підійти і забрати дитину зі словами, що той не так його тримає або що не час для ніжностей, а дитині час спати.

Часто після це починалася справжнісінька сварка. Через те, що мама нам допомагала, вона вважала, що ми, звичайно, маємо її слухатись. Можливо, хтось скаже, що так воно і є, мабуть. Але жити так довго було не можливо.

Протягом усього цього року я готувала і дітям, і чоловікові те, що мама вважала за потрібне, зайвий ра не могла поговорити по телефону з друзями. Щоб якось усамітнитися, ми з чоловіком використали кожен маленький шанс. Як тільки мама виходила до магазину, ми одразу кохалися. Тому що в основний час вночі кожен наш шерех на матраці був чутний, навіть якщо ми просто поцілувалися перед сном.

Зараз я чудово почуваюся, мама вже два роки, як повернулася до себе додому і не живе з нами. Часом я за нею сумую, і мені не вистачає її допомоги, але навіть коли вона просто по телефону починає роздавати свої поради, в душі я шалено радію, що наш кошмарний досвід із спільним проживанням успішно завершився.

КІНЕЦЬ.