Мій син завжди був дуже близький зі мною, і не тільки зі мною, а й із сестрами та братом. Діток у мене четверо, тож ми були дуже дружною родиною. Діти виросли та поїхали жити в інше місто.

З трьома дітьми маю дуже добрі стосунки, але старший син наче віддалився. Став чужим, буває, не дзвонить місяці три, а то й більше. Я можу зателефонувати раз на тиждень, і він не бере трубку, пише смс, що йому ніколи.

Хочу зауважити, що я дуже ненав’язливо намагаюся з ним спілкуватись, я не контролюю його життя. Нині йому майже 26 років. У 20 років він вирішив жити окремо та поїхав до міста. Я завжди підтримую своїх дітей, а якщо треба, то й допоможу чим можу, але навіть син залишається чужим.

Він може рік взагалі не приїжджати додому. Я не прошу багато, я йому говорю, що ти мені хоча б просто напиши смс, що ти живий, здоровий і мені більше нічого не треба. Хтось подумає, що може компанія погана, але ні, у нього хороша робота, він на керівній посаді, хороші друзі, квартира, машина, до того ж хоч рідко, але він спілкується з сестрами та братом.

Вони іноді зустрічаються, а ось я не можу випросити смс навіть. Можу хоч щось дізнатися із соц. мереж про нього. Я все в пам’яті перебрала чим могла образити сина, і не знаходжу причин, адже до двадцяти років все було добре. Коли мої діти навчалися у школі, я жодного з них не обділяла увагою та любов’ю, разом із ними брала участь у конкурсах, олімпіадах, змаганнях.

Шила сама всім новорічні костюми, до речі з татом у нього гарні стосунки, мабуть, він розуміє, що батька важче оминути. У нас завжди були маленькі сімейні традиції, увечері разом пити чай чи всім завжди влаштовувалося свято на День народження.

Діти завжди були одягнені, взуті, завжди був повний будинок їхніх друзів. Але тільки син став чужим. Напевно, я щось зробила не так для сина, десь упустила момент, коли він став віддалятися.

Так хочеться запитати в нього: «син, як ми могли до такого дійти, адже ти мій первісток, адже це з тобою я дізналася вперше, що таке материнство, повернися син, хоча б дзвони, мені так не вистачає твоєї любові». Дуже боляче, коли рветься зв’язок між близькими людьми.

І насамкінець, хочу сказати, матусі, любіть своїх хлопчиків, вбирайте їхню любов поки вони маленькі і тягнуться до вас. Накопичуйте це кохання, щоб потім згадувати ці моменти і грітися ними.

Хтось скаже, що це безглуздо так любити, але кохання це і є самопожертвою, я заради своїх дітей віддала б життя, і не перестану чекати і сподіватися, що мені син таки подзвонить. Мами, тримайтеся, і вірте, все налагодиться. Щастя всім і кохання.

КІНЕЦЬ.