Хочу розповісти свою життєву історію вам, тому що мені нема з ким обговорити все і порадитися. Зустрічаюся зі своїм хлопцем 7 років. Любила дуже, життя без нього не бачила.

Два рази дізнавалася, що чекаю дитину, обидва рази він і його родина змушували позбавлятися від дитини. Вони казали, що я нагуляла, а він пояснював, що ще зарано.

Минулого року посадили його. Я дуже страждала, проте батьки почали ставитися до мене зовсім інакше. Я стала для них і майбутньою невісткою, і найкращою, і найулюбленішою.

Але поки він сидить там, до мене почав залицятися дорослий чоловік, який має сім’ю та дітей. Довго домагався моєї уваги.

Він спочатку був неприємний, не сприймала його ніяк. Добре спілкувалася з його дружиною, але їй виду не подавала, що її чоловік такий. Далі я дізнавалася його набагато краще, і я насправді закохалася в нього. Але при цьому я продовжувала спілкуватися зі своїм чоловіком, який відбуває термін.

Цей чоловік умовляв мене покинути хлопця, обіцяв розлучитися з дружиною. Але я не наважувалася. Мені страшно було рушити й надалі його сім’ю. Ми за ісламськими традиціями стали чоловіком і дружиною. Я була щаслива. Було видно, що дружину він не любить.

Минув час, його теж посадили, але його провини тут немає, знаю, що триматимуть до суду. Поки він сидить там, тут усе дізналася його дружина і почала мене шантажувати. Він пише листи мені постійно і мамі своїй через мене. Мама його не знає, що нас пов’язує щось більше, ніж дружба. Дружина просить зникнути з їхнього життя.

А я готова кинути хлопця і всіх на світі, аби цей чоловік був тільки зі мною. Знаю, що це непорядно, але розум каже одне, а серце зовсім інше.

Хто був у подібній ситуації? Мені потрібні поради. Мені 22 роки, хлопцеві 23 роки, а коханому чоловікові 38 років.

КІНЕЦЬ.