Рішення мого сина, Андрія, привести додому дівчину, Ніну, яку я не схвалювала, глибоко мене засмутило. Я висловила свої заперечення, але отримала від Андрія нехарактерну йому різку відповідь.

Він твердо вирішив одружитися з Ніною і жити окремо. Боячись втратити сина, я воліла промовчати. Після весілля молодята почали збирати гроші на власне житло.

Я намагалася прийняти Ніну, але її вчинки та слова часто дратували мене. Мені, як матері, було особливо важко спостерігати її невдалими спробами приготувати їжу для мого сина.

Через те, що Ніна харчувалася готовими ресторанними стравами, Андрій набрав зайву вагу та підірвав здоров’я, також переставши займатися спортом.

Я, яка завжди віддавала перевагу свіжій і здоровій їжі для своєї сім’ї, була в розпачі і не знала, як вплинути на цю ситуацію. Оскільки прямі претензії було виключено, я обрала більш тонкий підхід.

Я стала приносити їм корисні домашні продукти, а іноді готові страви і заохочувати Ніну до пошуку рецептів в Інтернеті. На мій подив, це призвело до нового рівня відносин між нами.

Ми відкрили для себе радість експериментів із рецептами, створюючи чудові страви з таких простих інгредієнтів, як кабачки, гречка та інше. Це заняття не лише покращило наші стосунки, а й зробило Андрія щасливим.

Він оцінив їжу та мир у домі. Тепер я живу за принципом: єдність творить, розподіл руйнує. На цьому шляху я не лише зберегла сина, а й придбала дочку.

КІНЕЦЬ.