Ми з сестрою Світланою не спілкуємося вже три місяці, відколи померла наша мама. Рідні в жаху, вони не чекали такого розладу між нами.

Я звинувачую нашу маму в цьому і не можу її пробачити. Нас із Світланою батьки виховували однаково. Вона вийшла заміж першою і продовжувала жити в батьківському будинку.

Я вийшла заміж за Петра і переїхала до своїх непростих свекрів.

Петро переконав мене потерпіти, тому що він розраховував отримати у спадок дім своїх батьків. Коли наші батьки постаріли, ми з сестрою допомагали їм.

Після смерті батька захворіла мама. Ми зі Світланою підтримували її емоційно та матеріально протягом року, доки вона теж не пішла з життя.

Через місяць Світлана дізналася, що наша мати залишила їй за заповітом сімейний будинок та розповіла про це лише їй. Я була вражена.

Незважаючи на різні життєві ситуації, я не переставала дбати про маму. Чому вона залишила будинок лише Світлані?

Чоловік наполягає, що заповіт не має значення, згідно із законом я маю право на половину будинку. Але чи маю я йти проти останньої волі матері? Емоційна рана глибока та не затягується.

Справа не тільки в будинку, а й у тому, що я почуваюся некоханою і неоціненою людиною, яка мала піклуватися про мене найбільше.

І, знаєте, що найболючіше? Моя сестра знала про заповіт і нічого не сказала мені.