У моїй історії немає жодної особливої драми, просто хочу поділитися своїм життєвим досвідом. Заміжня майже десять років, є дочка, але стосунки з чоловіком, особливо останнім часом, дуже напружені. Він егоїст і це стало помітно вже на першому році спільного життя.

Справа в тому, що його батьки розлучилися давно, коли йому було лише три роки. Незабаром його батько одружився і поїхав до іншого міста, відвідував рідко, раз на два три роки, бо відстань між містами доволі пристойна.

Зате багато уваги йому приділяли мама та обидві бабусі, дозволяючи йому все й шкодуючи, що дитина росте без батьківської любові.

Мама чоловіка так і не вийшла заміж, чи то через дитину, чи просто нікого не зустріла, хто захотів би взяти за дружину жінку з дитиною. Хоча батьки моєї свекрухи пропонувала віддати сина їм, а самій влаштовувати своє особисте життя. Але вона не погодилася, і може й дарма.

Чоловік виріс у жіночому суспільстві, зовсім ні до чого не пристосований, чоловічої роботи в будинку він ніколи не робив. Вічно я просила батька допомогти, що чоловіка дуже дратувало. Напевно, все ж таки було соромно, що дорослий чоловік нічого не вміє.

Але він і не намагався чогось навчитися, хоча б у мого батька чи своїх друзів міг спитати. Через те, що він мені зовсім не допомагав, у нас часто виникали сварки, які згодом переросли у відчуження, а з мого боку навіть у ненависть.

Нині вже рік, як ми розлучені, і він живе у своєї мами. Свекруха в усьому звинувачує мене, каже, що я зруйнувала сім’ю через дрібниці, у той час, як багато жінок живуть навіть із п’ючими чоловіками і цінують їх. Для мене така позиція, аби бути заміжньою, не підходить.

Я не можу жити з людиною, яку не перестала, не лише любити, а й поважати. Мої батьки теж не схвалюють розлучення, кажуть, що багато хто так живе заради дітей, і я теж могла зберегти сім’ю, а не роздмухувати скандал.

Невже вони не можуть зрозуміти, що це дуже важко кожен день бачити людину, до якої немає жодних почуттів, окрім огиди? Я й так стала дуже дратівливою і часто зривала свій поганий настрій на доньці.

До речі, дочка на те, що батько живе окремо, реагує спокійно, може тому, що він не сильно приділяв їй увагу, здебільшого сидів за комп’ютером або йшов пити пиво з друзями. Мені ж одній стало набагато легше, але при цьому тиск і засудження родичів псують мені життя.

КІНЕЦЬ.