Селище у нас маленьке, всі, всі одне про одного знають. Тому і цю Амалію всі знають не з кращого боку — rулянка. Серед ласок, що удостоїлися, називають вже пару десятків чоловіків: і неодружених, і одружених.

Працює вона касиром у супермаркеті. Робота, звісно, нервова. Але ж стрес можна знімати по-різному — спорт, прогулянки на повітрі, книги, зрештою.

Але Амалія вважає за краще змолити одну сигарету за іншою, кілька разів на тиждень напиватися вщент і заскакувати в ліжко до кожного, хто пальцем її поманить.

А таких багато, благо Амалія не обділена чарівною красою, та й подавати себе вміє. І ось у цю дівчину легкої поведінки і попало закохатися нашого сина Ігоря. Гаразд би він був юнаком, який уперше пізнав жінку. Так ні. Син і в армії відслужив, і закінчив технікум. У планах було навчання у виші.

Та ще й одружитися зібрався.

— І що ти знайшов у ній? – питаю сина.

— Вона дуже ніжна та ласкава, — відповідає він. Ще б. Чого, чого, а досвіду пестити чоловіків у неї більш ніж достатньо.

— А де жити збираєтесь? – уточнюю я.

— У Амалії на квартирі, – відповідає він. Це з тещею та свояченицею? А ще дитину народ ять. Так, у тещі трикімнатна квартира. І вона з радістю пустить їх туди жити, аби дочку свою недолугу прибудувати. Але вп’ятьох, у трикімнатній. На мою думку, це перебір. Одружився б з порядною, то ми б йому доnомогли з квартирою.

Ну, а тут чого вкладатися? Я не вірю, що дружина буде вірна синові. Загуляє. У неї ж гальм немає. І тоді роз лучення із поділом майна. Які б аргументи я не наводив синові, нічого на нього не діє. Він і на житло запрацює, і свою kохану забезпечить. Ну не замикати ж його в квартирі?

— Гаразд, роби що хочеш. Коли вирішиш noкинути її, ми завжди будемо раді тобі…