Коли я починала жити з Андрієм, він заробляв набагато більше за мене. Я тоді тільки закінчувала інститут, отримувала стипендію і на вихідні підробляла офіціанткою на банкетах.

А мій хлопець уже працював у компанії, яка займалася натяжними стелями. Тоді мені здавалося, що це дуже перспективно. При цьому за орендовану квартиру ми з Андрієм платили навпіл, а за продуктами я ходила навіть частіше, ніж мій хлопець.

Єдине, що він оплачував – комунальні послуги, а ще періодично підвозив мене своєю машиною. Але все-таки мені хотілося б, щоб чоловік матеріально більше вкладався в наші стосунки.

А Андрій така людина, що ніколи не робитиме нічого, що сам не вважає за необхідне. Наприклад, він дарував мені квіти лише на день народження. Самі презенти були виключно практичними: тостер, міксер, спортивна форма, пуховик зимовий.

При цьому я неодноразово прямим текстом говорила йому про те, які подарунки хочу. Наприклад, просила на 8 березня купити мені величезний букет тюльпанів. Навіть сама знайшла магазин, де їх можна було вигідно взяти, та скинула заслання. Андрій тоді з мене тільки посміявся.

– Іро, навіщо тобі ці тюльпани? – спитав він. – Вони зав’януть за тиждень максимум. А у нас на кухні біля великої сковороди антипригарне покриття зіпсувалося. Я ось краще тобі нову сковороду подарую.

Але я просила не сковороду! І так із усім. Я зробила багато спроб достукатися до свого хлопця. Коли хотіла собі айфон, запропонувала йому не дарувати мені кілька років, але витратитися на телефон. Андрій сказав, що це все просто данина моді у “дурних баб”, і витрачатися він на це не буде.

Так ми жили кілька років. Поступово і я сама почала добре заробляти. А ось мій хлопець так і залишався на тій же посаді та з тією ж зарплатою. І тепер, виходить, я вкладалася до загального бюджету ще більше, ніж раніше.

Якоїсь миті мені це набридло. Я вирішила, що настав час витрачати свої зароблені гроші не на дорогі продукти та одяг для мого хлопця, а на себе. І почала купувати собі все, що давно хотіла.

Звісно, ​​новий телефон я взяла собі насамперед. Коли Андрій його побачив, він глянув на мене з якоюсь підозрою.

– Звідки він у тебе? – запитав мій коханий.

– Я сама собі купила, – відповіла я.

Він пирхнув.

– Не могла гроші на щось корисне витратити, – сказав Андрій.

– Загалом це мої гроші, – спокійно сказала я.

– Витрачатиму їх куди хочу.

На цьому розмова закінчилася. А я якось з часом увійшла у смак. І зрозуміла, як приємно купувати собі все, що хочеш. А не випрошувати і вимолювати подарунки у хлопця, який тільки глузує з тебе і нічого не дарує за підсумком.

Після телефону пішли інші покупки. Я купила собі сумку. Не дуже відомий та дорогий бренд, але мені сподобалася. Потім пішла черга гарної косметики, взуття, одягу. Я почала ходити на різні СПА-процедури та інше.

Андрій усе це не залишав без коментарів. Казав, що я витрачаю гроші на нісенітницю. Що настане момент, коли я залишусь “без нічого”, і він тоді подивиться, як мені допоможуть телефони та дорогі сумки. Але, на зло йому, на роботі у мене все йшло добре, і грошей вистачало.

Пік настав, коли ми якось сиділи із спільними друзями. І зайшла тема про подарунки партнерів одне одному. Я без задньої думки розповіла, як у нас у парі з цим. Андрій нічого не сказав, але вдома влаштував мені сцену.

– Ти спеціально мене перед друзями ганьбиш? – сказав він.

– Виставляєш все так, ніби я жмот і нічого тобі не дарую.

– Я так не сказала, – відповіла я.

– А про те, які подарунки я хочу, ти знаєш, я тобі не раз говорила.

– Ти хочеш всяку нісенітницю! – закричав Андрій.

– А я тобі дару нормальні речі.

– Так нісенітницю я купую на свої гроші! – закричала я у відповідь.

– У чому претензія?

Того вечора ми сильно посварилися. І після цього я замислилась. А чи потрібні мені такі стосунки? Сам Андрій ніяк вкладатися в мене не хоче, а якщо це я роблю сама, то робить з себе приниженого та ображеного.

КІНЕЦЬ.