– Хіба ж це голубці? — пхикнула Ольга Леонідівна, відсуваючи тарілку подалі від себе. Я глибоко вдихнула, порахувала до 10 і змусила себе усміхнутися. За останні кілька місяців у нашому домі ця сцена повторювалася ох як часто. Вчора вона взагалі відмовилася їсти борщ, який я старанно готувала цілий ранок. – Борщ має бути на свинячих реберцях, а не на курці, — сказала вона, відсунувши ложку й схрестивши руки. – І взагалі, чого ти кладеш так багато капусти? — Знаєте, мамо, кожен готує борщ по-своєму, — сказала я, стараючись, щоб голос звучав спокійно. Але її відповідь була миттєвою й гострою: — По-своєму — це коли нема кому навчити!

– Хіба ж це голубці? — пхикнула Ольга Леонідівна, відсуваючи тарілку подалі від себе.
Я глибоко вдихнула, порахувала до 10 і змусила себе усміхнутися. За останні кілька місяців у нашому домі ця сцена повторювалася ох як часто. Вчора вона взагалі відмовилася їсти борщ, який я старанно готувала цілий ранок.
— Борщ має бути на свинячих реберцях, а не на курці, — сказала вона, відсунувши ложку й схрестивши руки. — І взагалі, чого ти кладеш так багато капусти? Це ж несмак!
Цього разу я вирішила не мовчати.
— Знаєте, мамо, кожен готує борщ по-своєму, — сказала я, стараючись, щоб голос звучав спокійно.
Але її відповідь була миттєвою й гострою:
— По-своєму — це коли нема кому навчити!
Ось як це все почалося.
Мама чоловіка Ольга Леонідівна переїхала до нас чотири місяці тому. Вона залишила свою квартиру молодшому сину, бо йому “потрібніше”, і прийняла наше запрошення жити разом із нами.
Спочатку я навіть раділа. Думала, що це шанс налагодити стосунки, які ніколи не були теплими, але й особливо конфліктними теж.
Однак я швидко зрозуміла, що жити під одним дахом — зовсім інша історія.
Вже через тиждень після переїзду свекрухи стало зрозуміло, що мої кулінарні здібності вона вважає м’яко кажучи, сумнівними. Що б я не приготувала, свекруха знаходила в цьому недоліки: “недосолене”, “пересолене”, “занадто густе”, “надто рідке”.
Але справа не тільки в їжі.
Свекруха відчувала себе господаркою в домі. Вона перекладала речі без попередження. Одного разу я годину шукала свою улюблену сковорідку, поки не знайшла її у шухляді з рушниками.
— Так зручніше, — пояснила вона, навіть не вибачившись.
Її дрібні зауваження й коментарі стали частиною кожнісінького дня:
— Чому ти не прасуєш сорочки чоловіка? У мої часи дружини не були такими ледачими.
— Чого це діти так пізно гуляють? У нормальних сім’ях діти лягають спати о восьмій.
Одного разу я застала її за перебором наших документів. Вона спокійно сиділа на кухні й вивчала платіжки за електроенергію.
— Ви надто багато витрачаєте, — заявила вона, коли побачила мене у дверях.
Але саме цей вечір з голубцями став переломним. Я готувала їх майже весь день, хоч і знала, що свекруха знайде до чого причепитися. І, як завжди, не помилилася.
— Занадто багато рису. І соус у тебе не такий, як треба. Хто взагалі так робить? — бурчала вона, розглядаючи тарілку так, ніби я поклала їй туди щось непридатне для їжі.
Я намагалася стриматися, але в голові вже крутилися слова. І, зрештою, я не витримала.
— Мамо, якщо вам нічого не подобається, то, може, ви самі готуватимете? — різко сказала я. – І поличку вам окрему виділимо в холодильнику.
В кімнаті запанувала тиша. Чоловік Сашко, який сидів за столом, втупився в тарілку, наче не чув нашої розмови. Але свекруха відповіла одразу.
— Я би готувала, але твої каструлі незручні. І взагалі, кухня у вас не так облаштована, як має бути.
Мене підкинуло.
— Може, тоді вам варто повернутися у свою квартиру? Там усе було “правильно”!
Свекруха встала з-за столу й пішла до своєї кімнати, грюкнувши дверима. Чоловік глянув на мене й зітхнув.
— Ну, ти ж знаєш, яка вона. Навіщо так різко? — сказав він, намагаючись уникнути мого погляду.
Я відчула, як у горлі підступив клубок.
— Чому ти завжди на її боці? Я стараюся, як можу, але цього завжди замало!
Ця розмова ще довго крутилася у моїй голові. Чи справді я винна в тому, що не змогла витримати? З одного боку, я розумію: їй важко, старість приносить свої мінуси й роздратування. Але чому все це має сипатися на мене?
Того вечора я лягла спати без відповідей на свої запитання. Два дні вже робимо з мамою чоловік вигляд, що не знайомі. Але знаю одне: доведеться щось змінювати. Жити в такій напрузі ми більше не можемо. І дуже хочу почути ваші поради.