— Іро, та я ж пожартував! — ця фраза була для свекра, як магічне заклинання.

У родині Ірининого чоловіка так уже повелося: свекор зі свекрухою вважали її надто «ніжною» і навіть «білоручкою». Мовляв, їхніх «дотепних» жартів вона не розуміє і по-справжньому рідною для них не стала. Вони виправдовували свою поведінку віком, мовляв, «старі, що діти».

Але свекор Антон Павлович жартував так, що хоч стій, хоч падай. Його дотепи плавно перетікали в справжні образи. Ірину це ображало, і бажання посміхатися йому у відповідь у неї не виникало.

Тому свекор її не злюбив. «Невістка не хоче підтримувати розслаблену атмосферу, коли ми збираємося родиною», — скаржився він синові.

Спочатку чоловік на це ніяк не реагував. Ірина не дуже хотіла знайомитися з його батьками, бо з розповідей Сергія приблизно знала, на що вони здатні.

Але реальна зустріч шокувала її. Вона й уявити не могла, що до нареченої, яку вони бачать уперше, можна так ставитися. Хоча й кажуть, що діти — це відображення батьків, але тут Сергій був, наче виняток із правила.

— Я подумав, син друга привів, а це, виявилося, наречена така, — зауважив свекор, щойно побачивши Ірину. Йому не сподобалася її коротка стрижка. Антон Павлович розреготався так, що всім стало ніяково.

Але Ірина виглядала дуже жіночно: ошатна сукня, гарна зачіска, макіяж. Незрозуміло було, у кого Сергій такий вийшов, адже він був повною протилежністю своїх невихованих батьків і ніколи не дозволяв собі таких «жартів».

— Антоне Павловичу, що ви собі дозволяєте? Зараз багато дівчат носять короткі стрижки, і ніхто їх хлопчиками не називає, — відрізала Ірина.

— Та годі тобі, я ж пожартував. Не ображайся, Іринко, — відповів майбутній свекор, але в його голосі не було розкаяння.

Ірина не була в захваті від такого привітання, адже готувалася до цієї зустрічі довго й очікувала набагато культурнішого спілкування. Мати нареченого теж не відставала: нібито покарала чоловіка легким ляпасом, але сміялася так, що стіни трусилися.

Тут Сергій не витримав і сказав батькам, щоб припинили жартувати, бо вони не вдома, і такий гумор не всі зрозуміють.

— Ти вважаєш, це гумор? — не витримала Ірина.

— Вибач, я не те мав на увазі, — похнюпився Сергій.

Того вечора Ірина ніби закам’яніла від шоку, її рухи стали автоматичними, а на запитання відповідала механічно. Молоді просиділи з батьками лише годину. Ірина, скориставшись тим, що в неї нібито «заболів живіт», відлучилася до туалету й написала чоловікові, що хоче додому. І вони поїхали.

Сергію було шкода наречену, адже він сам за все життя так і не звик до батьківських «жартів».

— Сподіваюся, тепер ти розумієш, чому я так довго не хотів знайомити тебе з батьками, — засмучено промовив він.

Щоправда, про свекрів Ірина чула й багато хорошого. Вони завжди допомагали Сергію грошима, коли він вчився в університеті, а потім облаштовувався в столиці.

Але з жартами його батька ніхто не міг змиритися. Ірина вирішила, що раз на два місяці, щоб не ображати коханого, вона зможе витримати подібні зустрічі. Як же вона помилялася…

— Я ж із тобою збираюся жити, — проворкувала дівчина, прибираючи з обличчя коротке пасмо волосся.

Вона була дуже миловидна й об’єктивно ніяк не нагадувала хлопчика. Мабуть, майбутній свекор компенсував свої комплекси за допомогою такого «гумору».

Ірина думала про їхнє весілля, адже було вирішено, що батьки обох сторін будуть присутні. Молодята боялися, що батько Сергія зіпсує все свято. Але він жодного разу не пожартував, не напився і не зіпсував урочистості.

— Може, він змінився? Раніше ж йому ніхто не робив зауважень, — запитала Ірина в чоловіка.

— Не думаю. Мій батько як скаже, так і відріже. Просто я попросив його притримати язик, — відповів Сергій.

А потім Сергій дізнався, що його дружина вже носить під серцем дитину. Ірина протягом трьох місяців не бачилася з його батьками: то хворіла, то їхала відпочивати. Просто було не до них.

Чоловік сам приїжджав до батьків і передавав соління дружині. Більше ніхто не жартував над невісткою. А новину про малюка чоловік повідомив одразу ж. Усі були раді.

На жаль, Ірина сильно набрала за цей період. Але виношувати дитину їй далося важко, довелося багато разів їздити в лікарню, бо була загроза. Майбутня мати приймала препарати, без них цікавого положення могло і не статися. А ось через зайву вагу вона сильно комплексувала, але не впадала у відчай, тому що планувала скинути відразу після появи дитини.

У підсумку двадцять кілограмів набрала, не менше. Щоправда, батьки чоловіка її не бачили дуже довго. Приїхали до молодих у гості ближче до назначеного терміну, коли Ірина мала не найкращий вигляд.

— Хай Господь милує! Ось це ти даєш, матір, ну ти й погладшала! Щоки які від’їла! Вилитий хом’як! Та годі тобі ображатися, ми ж просто люди похилого віку, ти вже нас вибач.

— Знову ви починаєте, Антоне Павловичу! Мені не можна нервувати, – відрізала невістка. Ірина готова була розридатися, але вирішила стоїчно триматися, не показувати своїх слабкостей.

Сергій цього разу теж не витримав, посварився з батьком сильно, все-таки їм з Іриною важко давалося це виношування малюка. А зайва вага його не турбувала, дружина йому й такою подобалася.

А свекор усе ніяк не міг вгамуватися.

— Постав, Любочко, тортик подалі від Іринки, а то цей хом’як усе підчистить! – не вгамовувався він.

Ірині стало погано. Вона буквально чекала і рахувала дні, коли ж нарешті вже почнуться схватки, адже з такою вагою їй було дуже важко ходити. Нарешті почали відходити води, та прямо при батьках чоловіка!

Робити було нічого, Сергій посадив у машину дружину, сумку зібрали і поклали в машину вже давно, тож до малятка вони вже були готові.

Нарешті, Аля з’явилася на світ. Щоправда, колір шкіри був жовтуватий. Лікарі сказали, що це жовтяниця, що вона має незабаром минути. Лікарка призначила ліки і виписала їх із малятком.

Ірина чекала виписки з побоюванням, адже обіцяли приїхати знову свекри! Треба було їм заборонити приїжджати, адже Антон Павлович зовсім не вміє себе контролювати. Раптом ще налякає дитину.

Свекор насамперед узяв на руки малечу і був остовпілий.

— Чого вона це в тебе, Ірка, така жовтенька, чи вже не зраджувала ти нашого Сергійка з якимось китайцем?

— Тату, я ж казав, у Алі жовтяниця.

— Антоне Павловичу, вам краще поїхати, ми з вами не знаходимо спільної мови! – вибухнула гнівом невістка і вихопила дочку з його рук.

Батьки Ірини теж стали заступатися. Вони не витримали. Вони спочатку випали в осад, а потім тато Ірини вдарив свекру в око.

З’ясувалося, що перед зустріччю свекор випив практично пляшку оковитої, тому погано себе контролював і видав таке. Навіть медична сестра, яка була поруч, насварила його за непристойну поведінку і пригрозила, що вижене.

Сергію стало соромно за батька. Він теж не особливо хотів із ним спілкуватися після такого. Він посадив Ірину з малятком у машину, де дружина не витримала і розридалася. Чоловік заспокоїв молоду маму, сказав, що все буде добре.

Щоправда, батька він після цього не бачив понад розповідь спеціально для сайту – рідне слово півроку. Потім Антон Павлович уперше в житті попросив вибачення за свою поведінку.

Навіть його дружина Любов Миколаївна здивувалася такому стану справ. Чоловік звик і об неї витирати ноги. Але вона не сприймала його жарти всерйоз. Так і прожили разом понад сорок років.

Щоправда, Ірина так і не змогла пробачити свекрів і більше не хотіла приїжджати до них, а також пускати до себе. Також вона дуже турбувалася за доньку, адже вони і їй могли зіпсувати психіку таким ставленням.

Записалася до розповідь спеціально для сайту – рідне слово психолога, пройшла психотерапію і стала більш спокійною. Але ось свекру так і сказала, що немає бажання більше з ним спілкуватися.

Чоловік Ірини продовжив їздити до батьків. Він більш-менш звик до їхньої поведінки. Та й йому вони останнім часом говорили, що вони, мовляв, люди похилого віку, як можна ображатися. Вони це не зі зла. Сергій не раз говорив із батьком , що з його дружиною не можна так поводитися.

Тим часом Ірина привела себе у форму і стала виглядати просто супер, накупила собі вбрання і загалом стала більш впевненою. Але вона не допускала до себе такого ставлення більше.

Коли Антону Павловичу стало погано зі здоров’ям, вони на деякий час найняли йому додому медичний персонал, не стали з ним сидіти самі, бо очікували розповідь спеціально для сайту – рідне слово знову його жартів. Благо, свекру з часом стало краще.

Щоправда, останній рік він став якось спокійнішим. Мабуть, добре розумів, у нього розповідь спеціально для сайту – рідне слово нікого немає, крім дружини й сина. І якщо доведеться, вони будуть про нього піклуватися.

Востаннє Ірина дозволила свекрам приїхати. Вони ще раз попросили вибачення за свою поведінку і раді були погратися з онукою.

— Все-таки культурна в тебе Іринка, не те, що Олеся, пам’ятаєш її, синку? – почав згадувати Антон Павлович колишню дівчину Сергія.

— Тату, ти давай, краще їдь додому, а мама нехай залишається.

— Тату, ти давай, краще їдь додому, а мама нехай залишається.

Ірина із сумом подивилася у вікно. Але все-таки слова психолога про те, що себе потрібно цінувати, допомогли їй пережити чергову нападку свекра. Адже, як фахівець сказав:

— Люди похилого віку не змінюються, а життя в нас одне!

***

Ця історія — болісне нагадування про те, що “жарти” іноді можуть бути прикриттям для емоційного насильства. Свекор Ірини використовував свій “гумор”, щоб самоствердитися, не зважаючи на почуття інших. Для Ірини це стало серйозним випробуванням, яке мало не зруйнувало її психічний стан.

Це нагадує, що здорові стосунки будуються на повазі, а не на терпінні. Ірина, на відміну від свекрухи, не стала терпіти зневажливе ставлення. Її реакція, підтримана чоловіком і батьками, стала поштовхом до змін. Вона відстояла свою гідність, показавши, що не дозволить ображати себе, навіть якщо це “жарти” від старших родичів.

Фінальна сцена доводить, що людей змінити неможливо, але можна змінити своє ставлення до їхніх дій. Ірина, за допомогою психолога, навчилася цінувати себе та відсторонилася від токсичних людей. Це нагадує, що іноді, щоб захистити свій спокій, потрібно поставити чіткі межі, навіть якщо це боляче.

Чи доводилося вам стикатися з людьми, які під маскою гумору ображали інших, і як ви з цим справлялися?