Кожного разу, як достигають вишні, у Івана на душі так сумно стає, що словами не передати, не раз і сльози каяття на очі навертаються.

Все картає себе за той випадок, коли пошкодував дружині компоту з вишень… А через кілька днів її не стало…

Вони з Марією прожили разом 40 років, і вона від чоловіка добряче натерпілася. Та зрозумів він це тільки зараз, коли Господь її до себе забрав, а тоді думав, що їй з ним дуже пощастило!

Гроші завжди у Івана були, і немалі. Вмів чоловік заробити, вмів скласти. От тільки витрачати не вмів, чи краще сказати – не хотів.

Люди позаочі називали Івана скупим, а він вважав свою рису заощадливості дуже корисною! Навіщо даремно на дурниці гроші витрачати?

У них був гарний будинок в селі, Іван його з любов’ю будував, щоб люди бачили, що він добрий господар. Машину теж мав, Волгу, на той час це була велика рідкість.

Була у немолодого подружжя і велика господарка: корова, свиня, качки, гуси, кури, був город на 50 сотих. І вся робота по господарству на Марії була, бо Іван був занадто зайнятий для цього. Ще й дружині любив дорікнути, що вона вдома сидить, в той час, як інші жінки ще й на роботу ходять.

Марія мовчала завжди, ніколи чоловікові не перечила. Як Іван сказав, так і було.

Два сини у них народилися, і те, що вони виросли хорошими людьми, теж заслуга дружини, адже саме вона з ними проводила найбільше часу.

Пригадав собі Іван, як одного разу Марія попросила купити їй нові чоботи.

А він глянув на старі, які вона носила вже років 8, сказав, що нічого їм не бракує, мовляв, він віднесе їх в ремонт, і вони ще років 8 їй прослужать.

І так було з усім, в обновках Марія ніколи не ходила, натомість доношувала ті речі, які були куплені давним-давно, і вже вийшли з моди зовсім.

Проте Іван не вважав це проблемою – навіщо їй та мода, коли вона весь час вдома чи на городі?

Іван був настільки неуважним до потреб дружини, що і не помітив, коли вона захворіла. Бачив, що вона сильно змарніла, але не надав цьому значення. А вона, як завжди, мовчала…

Коли старший син приїхав в гості і побачив маму в такому стані, він відразу відвіз її в лікарню. Але там нас ошелешили, що вже пізно щось робити.

І навіть тоді Іван ще не усвідомлював, що сталося. Марія лежала біля вікна, і попросила чоловіка, щоб він приніс з льоху трилітрову банку компоту з вишень, бо дуже їй саме його захотілося.

А Іван їй пошкодував, ну хіба це діло – літо лише закінчилося, ще вся зима попереду, а вона вже до закруток взялася!

Але до зими Марія не дочекала. Тихо пішла у сні через кілька днів…

Як тоді Іван плакав… На її поминках відкрив усі банки компоту з вишень, і всіх пригощав. Але пізно…

Нам усім потрібно усвідомити, що життя дуже коротке! Треба жити тут і зараз, ні в чому не відмовляти ні собі, ні своїм рідним.

Якби відмотати все назад, якби Марія була жива, Іван б купив їй найкращі чоботи, і не дозволив би їй так багато працювати на тих городах, де вона і втратила своє здоров’я.

Чоловіки, бережіть своїх дружин! Вони – це найкраще, що у вас є!

Джерело